Бібліотека душ

— Я хочу побачити Емму, — сказав я. І спробував витягти ноги з ліжка та поставити на підлогу, але вони були важкі, мов колоди.

Лікар кинувся до мене й змусив знову лягти.

— Не перенапружуйся, ти ще не одужав!

Лікар наказав Німу піти знайти пана Бентама. Той вибіг з кімнати, дорогою вдарившись об одвірок і вивалившись у коридор. І майже одразу в дверях виникла Емма, задихана й радісна. Її волосся розсипалося по чистій білій сукні.

— Джейкобе?

Коли я її побачив, де тільки й узялися ті сили. Я сів у ліжку й відштовхнув лікаря.

— Еммо!

— Ти прокинувся! — вона підбігла до мене.

— Обережніше з ним, він ще слабкий! — попередив лікар.

Спохопившись, Емма обійняла мене якнайделікатніше, а потім сіла на краю ліжка поряд зі мною.

— Пробач, що мене не було поряд, коли ти прокинувся. Казали, що ти ще багато годин не прийдеш до тями…

— Нічого страшного, — сказав я. — А де ми? Ми тут давно?

Емма глянула на лікаря. Той щось строчив у маленькому записнику, але очевидно було, що прислухається. Емма розвернулася до нього спиною і заговорила тихіше.

— Ми в домі одного багатого чоловіка в Диявольському Акрі. Це приховане місце. Шарон привів нас сюди день-півтора тому.

— Усього-на-всього? — спитав я, вивчаючи Еммине обличчя. Її шкіра була ідеально гладенька, порізи зблякли й стали тоненькими білими лініями. — Ти наче повністю одужала!

— У мене було лише кілька подряпин і ґуль…

— Ні-ні, — перебив я. — Я добре пам’ятаю, що там сталося.

— У тебе було зламане ребро й розірване плече, — вставив лікар.

— У них тут є одна жінка, — сказала Емма. — Цілителька. Її організм виробляє сильнодіючий пилок…

— І подвійний струс мозку, — додав лікар. — Нічого складного, зрештою ми б тебе вилікували. Але ти, хлопче… ти до нас прибув практично мертвим.

Я торкнувся своїх грудей, живота — всіх тих місць, куди припадали удари. Болю не було. Я підняв праву руку й покрутив плечем. Повний порядок.

— Таке відчуття, що в мене нова рука, — зачудовано промовив я.

— Тобі пощастило, що не знадобилася нова голова, — пролунав інший голос, і в кімнату ввійшов Шарон. Він мусив пригнутися, щоб пройти в одвірок. — Хоча насправді шкода, що тобі не приставили нової голови, бо в тій, яка в тебе є, — сама тирса. Отак-от зникнути, втекти, поняття не маючи куди. І це після всіх моїх пересторог щодо Акра. Про що ви тільки думали? — Він завис наді мною та Еммою, загрозливо махаючи довгим білим пальцем.

Я широко йому всміхнувся.

— Привіт, Шароне. Приємно тебе знову бачити.

— Так, ха-ха, зараз усе в ажурі, можна і повсміхатися. Але ви мало не загинули через своє недбальство!

— Нам пощастило, — сказала Емма.

— Так. Пощастило, що я опинився поряд! Пощастило, що мої двоюрідні брати — теслярі, що споруджують шибениці, були того вечора не зайняті і я зміг перехопити їх, поки вони не нажлуктилися в «Колисці й труні» світлого пива, звареного на воді зі Смердючки! До речі, задурно вони не працюють. То я їхні послуги запишу на ваш рахунок, разом зі своїм пошкодженим човном!

— Добре, добре! — примирливо сказав я. — Заспокойся, будь ласка.

— Про що ви тільки думали? — повторив він, і нас накрило хмарою його жахливого віддиху.

І тут я згадав усе, про що думав, і мене накрило.

— Що ти не вартий довіри вахлак! — викрикнув я у відповідь. — Що для тебе головне — це гроші, і ти за першої ж нагоди продаси нас у рабство. Ага, ми вже про все розвідали. Знаємо, які темні оборудки ви, дивні, тут прокручуєте. І якщо ви думаєте, що ми повірили, що ти… — я показав на Шарона, — …чи хтось із вас… — я тицьнув вказівним пальцем у лікаря, — …допомагаєте нам лише тому, що ви добрі, тоді ви ненормальні! Тому або кажіть, що вам від нас треба, або відпустіть нас, бо ми… бо у нас…

Раптова нищівна хвиля виснаження. Перед очима все попливло.

— …є важливіші справи…

Я потрусив головою, спробував стати на ноги, але кімната закрутилася перед очима. Емма взяла мене за руки, а лікар делікатно підштовхнув назад на подушку.

— Ми вам допомагаємо, бо нас попросив про це пан Бентам, — коротко проказав він. — А про те, що йому від вас потрібно, доведеться вам спитати самим.

— Я ж кажу, пан Як-його-там може поцілувати мене вффф…

Емма затулила мені рота долонею.

— Джейкобу погано, і він сам не розуміє, що говорить, — сказала вона. — Я точно знаю, що він хотів подякувати за наш порятунок. Ми перед вами в боргу.

— І це теж, — промимрив я їй у долоню.

Я був розлючений і переляканий, а поза тим від усієї душі радів, що живий… і що бачу Емму цілою і знову неушкодженою. Коли я про це подумав, усе бажання воювати вивітрилося, а на зміну йому прийшла проста вдячність, що наповнила собою кожну клітинку мого тіла. Я заплющив очі, щоб кімната перестала обертатися, і слухав, як вони перешіптуються, обговорюючи мене.

— Він створює проблеми, — сказав лікар. — У такому стані не можна допускати, щоб він знайомився з паном Бентамом.

— У нього все поплуталося в голові, — заперечив Шарон. — Якщо ми з дівчиною поговоримо з ним віч-на-віч, то я впевнений, що ми зможемо повернути його до тями. Можна нам залишитися з ним наодинці?