Бібліотека душ

— Ти, певно, з кимось іншим мене сплутав. Я ніхто.

— Він сказав, що ти будеш здатний розмовляти з порожняками. Ти багатьох знаєш дивних, які були б на таке здатні?

— Але йому всього шістнадцять, — втрутилась Емма. — Справді шістнадцять. То як можна…

— Саме тому я так довго і не міг скласти два і два, — сказав Шарон. — Мені потрібно було обговорити це з паном Бентамом віч-на-віч, і саме до нього я й пішов, коли ви двоє дали драпака. Розумієш, ти не відповідаєш описові. Усі ці роки я виглядав старого чоловіка.

— Старого чоловіка, — повторив я.

— Так.

— Який може розмовляти з порожняками.

— Точно.

Емма міцніше стисла мою руку, і ми обмінялися поглядами — ні, цього не може бути, — і я, відчувши приплив сил, спустив ноги з ліжка на підлогу.

— Я хочу поговорити з цим паном Бентамом. Зараз же.

— Він зустрінеться з тобою, коли буде готовий, — відказав на це Шарон.

— Ні, — похитав головою я. — Зараз.

За збігом обставин, тієї ж миті в двері постукали. Шарон відчинив, і виявилося, що на порозі стоїть Нім.

— Через одну годину пан Бентам запрошує наших гостей на чай, — сказав він. — У бібліотеці.

— Ми не можемо чекати годину, — заперечив я. — І так уже забагато часу згаяли.

Зачувши це, Нім трохи почервонів і надув щоки.

— Згаяли?

— Джейкоб хотів сказати, — переклала Емма, — що тут, в Акрі, на нас чекають невідкладні справи, і ми вже туди запізнюємося.

— Пан Бентам наполягає на тому, щоб ваша з ним зустріч відбулася за належних обставин, — пояснив Нім. — Як він любить повторювати, того дня, коли в нас не залишиться часу для добрих манер, світ буде втрачено для нас безповоротно. До речі, я повинен простежити, щоб ви вбралися відповідно до нагоди. — Він підійшов до гардероба й відчинив його важкі двері. Усередині на кількох вішаках висів різноманітний одяг. — Можете вибрати собі те, що до вподоби.

Емма витягла на світло сукню з рюшиками й скривилася.

— Якось це все неправильно. Розігрувати маскарад і чаювання в той час, коли наші друзі й імбрини потерпають там від птах-знає-чого.

— Ми робимо це заради них, — сказав я. — Підіграємо Бентаму, а він нам розкаже все, що знає. Це може бути важливо.

— Чи може бути, що він просто самотній старий.

— Не говоріть так про пана Бентама, — насупився Нім. — Пан Бентам святий, гігант поміж людей!

— Ой, та вгамуйся ти. — Шарон підійшов до вікна і відгорнув фіранки, дозволяючи просочитися в кімнату слабенькому денному світлу, густому, мов туман. — Швиденько беріться до справи! — наказав він, звертаючись до нас. — У вас скоро зустріч.

Я відкинув із себе ковдру, а Емма допомогла мені встати з ліжка. На мій подив, ноги витримали вагу мого тіла. Я визирнув у вікно на порожню вулицю, огорнуту жовтим завоєм, і разом з Еммою, яка підтримувала мене попід руку, підійшов до гардероба, щоб дібрати собі одяг. Та виявилося, що він уже чекає мене на вішаку, на якому теліпалася бирка з моїм ім’ям.

— Ви не могли б вийти, щоб ми перевдяглися? — спитав я.

Шарон подивився на Німа й знизав плечима. Але той залопотів руками.

— Так робити не годиться!

— Ай, та ніде вони не дінуться, — махнув рукою Шарон. — Але щоб мені без зайвих рухів тілом, домовились?

Емма аж побуряковіла.

— Навіть і близько не уявляю, що ти маєш на увазі.

— Ну звісно, не уявляєш. — Він виштовхав Німа з кімнаті й ненадовго затримався на порозі. — Я можу розраховувати на те, що ви не втечете, як того разу?

— Навіщо це нам? — здивувався я. — Ми хочемо познайомитися з паном Бентамом.

— Ми нікуди не зникнемо, — підтвердила Емма. — Але чому ти досі тут?

— Пан Бентам попросив мене за вами наглянути.

Мені стало цікаво, чи не означає це, що Шарон нас перепинить, якщо ми схочемо звідси піти.

— Ти, мабуть, у великому боргу перед ним, — зауважив я.

— У величезному, — відповів Шарон. — Я цьому чоловіку життям зобов’язаний. — І, склавшись мало не навпіл, він протиснувся крізь двері в коридор.

* * *

— Ти перевдягаєшся там, — кивком голови Емма показала на маленьку ванну між кімнатами. — А я тут. І не підглядати, поки я не постукаю!

— Ну доообре, — протягнув я. Своє розчарування я перебільшив навмисне для того, щоб його приховати. Звісно, побачити Емму в спідній білизні було б заманливо, але за останній час ми пережили стільки важких ситуацій, у яких наше життя опинялося під загрозою, що ця частина мого підліткового мозку перебувала в сильному ступорі. Однак ще кілька серйозніших поцілунків і мій не дуже благородний інстинкт міг повернутися.

Але нехай.

Я зачинився у ванній, що вся виблискувала білими кахлями й важкою залізною сантехнікою, та перехилився через раковину, щоб оглянути себе у посрібленому дзеркалі.

Видон у мене був ще той.