Бібліотека душ

— Можете зцілити такого? — підвівши Рейналдо та Матінку Пилок до візка, поцікавився він. — Це порожняк, ми бачимо його тільки в тих місцях, де його зафарбували.

— Вона може зцілити всіх, у кого в грудях б’ється серце, — відповів Рейналдо.

— Тоді прошу, — сказав Бентам. — Дуже важливо, щоб ми врятували цьому створінню життя.

Матінка Пилок через Рейналдо видала розпорядження. Витягніть звіра з візка, сказали вони, тож ми з Еммою нахилили візок, щоб порожняк випав на підлогу. Покладіть його в раковину, сказали вони, тож Емма й Шарон допомогли мені перемістити його в довгасту глибоку кухонну раковину. Ми промили його рани водою з крана, обережно, щоб не змити забагато білої фарби. Далі Матінка Пилок оглянула порожняка, а Рейналдо попросив мене показати, в яких місцях у нього рани.

— Меріон, — по-свійському звернувся Бентам до Матінки Пилок, — не треба йому загоювати всі до одного порізи й подряпини. Нам не потрібна ця істота при повному здоров’ї; треба тільки, щоб воно було живе. Розумієш?

— Так, так, — відмахнувся Рейналдо. — Ми знаємо, що робимо.

Бентам форкнув і відвернувся, всім своїм виглядом показуючи, який він незадоволений.

— Зараз вона виготовить пилок, — сказав Рейналдо. — Відійдіть подалі. Тільки дивіться, не вдихайте, бо тут-таки на місці й позасинаєте.

Ми позадкували. Рейналдо натягнув на носа й рот протипилкову маску, а потім зняв шаль, в яку було загорнуто те, що лишилося від правої руки Матінки Пилок. Культя під нею була завдовжки всього кілька дюймів, і закінчувалася вона високо над тим місцем, де мав би починатися лікоть жінки.

Правою рукою Матінка Пилок стала терти обрубок, з якого посипався дрібний білий порох, що повисав у повітрі. Затамувавши подих, Рейналдо рукою загріб повітря й зібрав пилок. Заворожено й трохи з огидою ми спостерігали за всім цим, поки він не зібрав близько унції[12] речовини, і приблизно настільки ж укоротилася культя Матінки Пилок.

Рейналдо передав пилок господарці, а вона схилилася над порожняком і дмухнула ним йому в обличчя. Так само, пригадав я, вона робила зі мною. Порожняк трохи вдихнув і раптово сіпнувся. Усі, крім Матінки, відскочили.

— Лежи, не вставай, — промовив я, але насправді це було не потрібно. Так тіло автоматично реагує на той порошок, пояснив Рейналдо, перемикається на нижчу передачу. Поки Матінка Пилок притрушувала різану рану на шиї в порожняка, Рейналдо нам повідомив, що порошок може загоювати рани й навіювати сон. Усе залежить від того, скільки його використати. Він говорив і говорив, а довкола рани тимчасом зашумувала і засвітилася біла піна. Матінчин Пилок, як пояснив нам Рейналдо, складався з неї самої. І його кількість була обмеженою. Бо щоразу, коли когось зцілювала, вона віддавала частку себе.

— Я сподіваюся, це не дуже нетактовне запитання, — сказала Емма, — але, якщо вам це шкодить, навіщо ви це робите?

На мить Матінка Пилок перестала зцілювати порожняка. Вона розвернулася до Емми єдиним видющим оком і заговорила так голосно й розбірливо, як тільки могла людина без язика. Проте все одно прозвучало це як мішанина звуків.

— Я це роблю, — переклав Рейналдо, — бо мене обрано для такого служіння.

— Тоді… спасибі вам, — знітилася Емма.

Матінка Пилок кивнула й повернулася до своєї праці.

* * *

Зцілення порожняка миттєвим бути не могло. Він поринув у міцний сон і прокинутися мав лише після того, як загояться найтяжчі його рани, а це, скоріше за все, могло розтягнутися на цілу ніч. Оскільки порожняк мав бути притомним, коли Бентам «під’єднає його» до своєї машини, то етапом номер два в нашому плані порятунку мало стати кількагодинне очікування. А доти майже всі ми зависали на кухні: Рейналдо та Матінка Пилок, яка вряди-годи повинна була притрушувати своїм порошком порожнякові рани, і ми з Еммою, бо мені не хотілося залишати звіра самого, хай там він навіть міцно спав. Тепер відповідальність за нього лягла на мої плечі. Так відповідає за улюбленця, не привченого дотримуватися чистоти в домі, той, хто його в цей дім приніс. Емма теж трималася поблизу, бо в певному розумінні почувалася відповідальною за мене (як і я — за неї). Тож коли я починав клювати носом, вона лоскотом будила мене й розказувала історії про старі добрі часи в домі пані Сапсан. Час від часу до кухні застромлював носа Бентам, але переважно він був відсутній — разом з Шароном і Німом вони прочісували будинок на предмет безпеки, боячись, що посіпаки його брата нападуть будь-якої миті.

Поки ніч прямувала до ранку, ми з Еммою розмовляли про те, що може таїти в собі прийдешній день. Якщо Бентам зможе розігнати свою машину, то була ймовірність, що за лічені години ми можемо опинитися всередині фортеці витворів. Можемо знову побачити друзів. І пані Сапсан.

— Якщо будемо дуже обережні і якщо дуже-дуже пощастить, — сказала Емма. — А ще, якщо…

Вона завагалася. Ми сиділи поруч на довгій дерев’яній лавці, попритулявшись спинами до стіни. Емма поворухнулася й зробила так, щоб я перестав бачити її обличчя.

— Що? — спитав я.

З болем у очах вона знову подивилася на мене.

— Якщо вони ще живі.

— Вони живі.