Читаем Битi є. Книга 1: Макар полностью

— Нас не забудуть! — Вова уже цілився смартфоном у заручників.

— А відсвяткуймо, поки час є, — запропонував Костя.

— Нема чим, — сказала Зіна. — Ти все видудлив, алкаш клятий!

До шостої ранку — хвилин десять, а Новаковський і гадки не мав, як витягти білявого гада з болота. Менти заметушилися: зверху надійшла безапеляційна вимога — до сьомої ранку інцидент має бути вичерпаний і ліквідований будь-якими засобами.

— Штурм! — наполягали «альфівці».

Міліцейські чини би не проти, щоби уже до сьомої не тільки халепу ліквідувати, але й устигнути підлогу від крові вимити, та посеред них якогось біса товкся Новаковський, виявляв індивідуальну ініціативу всупереч жаданням правоохоронців підірвати халупу на фіг і роз’їхатися по домівках. Ігнорувати цей факт правоохоронці не наважилися, тож вирішили діяти за компромісною схемою:

— о шостій Новаковський передає свої пропозиції терористу, дає йому час на роздуми — не більше, ніж півгодини;

— о пів на сьому в разі провалу переговорів Новаковського міліцейська група спеціального призначення «Альфа» штурмує об’єкт.

Новаковський міряв кроками тротуар неподалік фабрики — туди-сюди, гарячково вимислював найнереальніші пропозиції, які змусять Макарова припинити забаву, яка з кожною новою хвилиною все більше загрожувала перетворитися на криваву баню. Час стікав. Менти зиркали роздратовано. Ще зірвуться…

Плюнув під ноги: блін, що він коїть?! Раптом застиг. Рішення прийшло несподівано.

Зіна глянула на годинник, торкнулася Макарового плеча.

— Шоста…

Тої ж миті задзеленчав мобільний механіка.

— Директор фабрики «Есфір» Макаров Олександр Миколайович, — мовив у трубку уїдливо.

— Так, Миколайович… Слухай уважно, якщо хочеш живим звідти вийти, — почув голос Новаковського. — За півгодини почнеться штурм твоєї фабрики. Боюся, після цього не буде ні тебе, ні заручників. Та й від фабрики твоєї навряд що залишиться. Маєш лише півгодини для того, щоби пристати на мої пропозиції.

— Слухаю… — прошепотів Макар.

— Твоя правда… З судами, розбірками й пошуками винуватих — то маячня. Діло помре. Давай так… Я — гарант. Моє слово. Я беру на себе розв’язання проблеми.

— Яким чином?

— Призупинимо дію судового рішення про права нових власників. Це реально. Повернешся на фабрику, ну, а вже потім почнемо розбиратися. Рейдерів шукати… Згода?

— Я вам… вірю.

— Ну, втішив! Тоді так: зараз до дверей підійде Рудь.

— На фіга?

— Передаси йому реєстр. У тебе ж є справжній реєстр?

— Є! І реєстр. І підроблений протокол зборів.

— Віддаси Рудеві. Хай у мене будуть. Надійніше. Боря передасть тобі декілька… технічних деталей, які обов’язково необхідно виконати.

— Хай підходить…

— Тоді — все. Не підведи мене, хлопче. Я власною шкірою ризикую, аби тебе…

Макар розсміявся азартно й нахабно.

— Я — до чого? Мабуть, у вас є вагомий аргумент клопотати… Нані привіт!

Відрубав зв’язок, весело зиркнув на заручників.

— Що, брати? І ти, сестро… От і світанок…

— Світанок нашої красної долі. І сонце нашої вільної волі! Вірші! Матір Божа! Я почав писати тут вірші! — натхненно вигукнув літератор.

— Тихо! — гаркнув Горила. — Замовкніть усі, бо дзвінка не почую.

— Що за нерви, Ваню? — спитав Макар. — Не схоже на тебе.

— Мобільний мій дай, — сказав Горила. — Дочка має подзвонити. Ми щоранку о шостій зідзвонюємося, коли я на чергуванні. Не відповім — хвилюватиметься.

— Спокійно, Ваню. Зараз принесу, — підхопилася Зіна. Побігла до купи мотлоху з кишень заручників — валявся посеред холу на підлозі.

Макар вишкірився недобре, різко підняв руку догори, натис на курок — трах!

Зіна застигла, обернулася до Макара знічено.

— Ти чого? — кинула із прикрістю.

— На місце! — хижо прошепотів Макар.

— На яке місце, козел ти довбаний?! Я з тобою отут півночі вошкалася, щоби ти мені тепер місце вказував?

— На місце! Без мого дозволу…

— Тьху на тебе! — Зіна плюнула Макарові під ноги, демонстративно всілася поряд із Горилою на підлогу. — Телефон людині дай! — крикнула. — Сволота! Дітей не маєш, так хоч про батьків своїх подумай!

Вова зняв бейсболку, утер нею лице:

— Яка задуха! Це від вашої гризні…

— Журналісте! Ти без бейсболки на Макара схожий, — сказав Костя. — Такий же білявий і геть зелений — життя не нюхав.

— Спокійно! Завтра я прокинуся відомим, — азартно всміхнувся Вова.

На підлозі поряд із Макаром задзвонив мобільний.

— Твій? — запитав Горилу.

— Мій…

— Зараз дам. Без жіночої самодіяльності! — Кинув мобільний Горилі, обернувся до Зіни. — Чого надулася, Зіно? Ти тут заручниця, а не командир! Не забула?

— Пішов ти…

— Закрий же ти свій рот, проклята! — продекламував літератор. — Щоб Ванькова доня почула тата!

Горила тільки головою захитав: ну, юродиві…

— Алло, Вірочко? Доброго ранку, доню, — так ніжно й зворушливо сказав у трубку, що Макар вразився: скільки любові… Повний… патронташ. Ніколи не вичерпається. До кінця життя Ваня заряджений любов’ю до дитини.

Механіку раптом до всцячки сильно захотілося розпитати Горилу про життя: сім’ю, бойовий шлях, що чітко проглядався в кожному жесті, кожному слові охоронця. Дружина, певно, не дуже задоволена його нинішньою службою.

— Ваня…. Тебе що в «Сігму» привело?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дом учителя
Дом учителя

Мирно и спокойно текла жизнь сестер Синельниковых, гостеприимных и приветливых хозяек районного Дома учителя, расположенного на окраине небольшого городка где-то на границе Московской и Смоленской областей. Но вот грянула война, подошла осень 1941 года. Враг рвется к столице нашей Родины — Москве, и городок становится местом ожесточенных осенне-зимних боев 1941–1942 годов.Герои книги — солдаты и командиры Красной Армии, учителя и школьники, партизаны — люди разных возрастов и профессий, сплотившиеся в едином патриотическом порыве. Большое место в романе занимает тема братства трудящихся разных стран в борьбе за будущее человечества.

Георгий Сергеевич Березко , Георгий Сергеевич Берёзко , Наталья Владимировна Нестерова , Наталья Нестерова

Проза о войне / Советская классическая проза / Современная русская и зарубежная проза / Военная проза / Легкая проза / Проза