Читаем Битi є. Книга 1: Макар полностью

Відповідь не розчув — у вхідні двері хтось нервово застукав.

А! Рудь. Певно, трусишся від жаху, журавель. Макар підвівся з крісла — голова обертом. Приклав долоню до лоба — горить. Нічого… Скоро… це все скінчиться… вікторією, як сказав би Геракл… На столі — тека з реєстром, у рюкзаку документи, що їх колись Ваня Горила передав як привіт від рейдерів. Пістолет у руці, документи до душі, посунув до дверей.

— Не бійтеся, люди… Усе гаразд… Це… посланець… від дядька-чарівника… — хитнувся.

— Давай-давай… Сам! — ображено вигукнула Зіна.

Макар ледь із дверима впорався. Впустив усередину тремтячого Рудя. Тицьнув йому документи.

— Йди…

— Зачекай! — Боря вражено зиркав на скривавленого, знесиленого механіка: окуляри на носі підстрибували. — Ярослав Михайлович наказав передати тобі…

Витягнув шию — страх керував кожним рухом. Вдивився в лиця заручників, що сиділи при стіні.

— А де… Хлопець у бейсболці де? — прошепотів напружено.

— У чому справа, Рудю?

— Ярослав Михайлович наказав, щоби ти все чітко виконував. Я передам йому твої документи… Він зателефонує тобі — це знак, що можна виходити. Що безпечно… Ти… Ти першим повинен вийти. Інші… услід. Хлопець у бейсболці… останнім.

— На фіга?..

Рудь почервонів з роздратування.

— Хтось же повинен відповісти за цей… балаган… — прошепотів нервово. — Накажи, щоби він бейсболку натяг, — додав.

Макар завмер. Перед очима — терези. На одній шальці — все, геть усе, а зверху ще й медаль за відвагу. На другій — Вовка, що вже плюнув на камеру, клацає смартфоном, аж дрижить від збудження. Сенсації хотів… Ну, то Макар влаштує йому сенсацію. З допомогою пана Новаковського, якому… вірити можна? А хіба він збрехав Макарові? Його одного пообіцяв витягти, фабрику повернути. Іншого ж Сані Макарову не треба? Нема питань? Усе попереднє життя: зусилля і муки, надії та мрії, перспективи і радощі — гупнули і розлетілися, як непотрібний мотлох. На уламках — новий вагомий аргумент.

— Відчини… мені… — почув Рудя.

— Зачекай… А давай, ми тебе тут самого залишимо! А, Борю? — вчепився в журавля, дихав в очі.

— Макаров! Дідько! Що ти робиш? Не чіпай мене! Там Нані… Нані! Якщо дізнається, що ти отут… Ніхто тебе не рятуватиме.

— Нані? Ти мене дівчиною лякатимеш? Та як ти тільки смієш… як каже одна велика людина! Помилка, Рудю! Помилка! В особистому житті святих нема. Сам чорт знає, що в особистому житті поміж двох людей відбувається. І не тобі, козел, туди свого носа пхати. І — нікому! Табу, суко, зрозумів? Мужчина по життю не за жінок своїх відповідає. За справу! І я отут не для того, щоби з тобою про Нані теревенити! Справедливість! Усьок?! Справедливість…

— Нані хоче, щоби ти жив! Якби не вона… Усе тебе, падло, жінки прикривають. Альфонс! Відпусти, сволото!

Макар закричав відчайдушно. Вирвав з Бориних рук документи, жбурнув у хол. Тремтячими руками відчинив двері, штовхонув Рудя назовні.

— Пішов!

— Макаров, блін… Що ти робиш?! А документи… — Рудь задки-задки, перечепився, упав… Сидів на землі, дивився, як зачиняються рипучі двері.

Раптом схлипнув.

— Блін, Саню… Це ж усе по-справжньому, — прошепотів. — Ти труп…

Макар побачив у вікні промінчики сонця і раптом зрозумів: крапка. За будь-якого розкладу. Сидів у кріслі, дивився на стривожених заручників… Блін, треба якось людей визволити. Далі — сам… Один. Стільки запитань у голові… Чому? Раніше у його житті ніколи не було запитань — ясно. А тепер…

— Котра година?

— П’ятнадцять на сьому… — В Зіниному голосі з’явився страх.

Макар посміхнувся приречено.

— Так! Кінець забаві. Зіно! Давай, золотко! Розв’язуй мужиків. Усі до мене. Гонорар — свята справа. І… гуляйте.

Зіна підхопилася, аж загуло. Зривала скотч, мотузки розв’язувала. Горила першим підвівся, підстрибнув — ноги заніміли, відібрав у механіка зброю, підняв із підлоги реєстр.

— А це? Уже й не потрібно?

— Потрібно. Чуєш, Ваню. Гроші візьмеш?

— Ні…

— Крута ти людина…

— Та й ти не кисіль…

— Вовчику! Ей, чувак! Зніми бейсболку, мать твою. Це наказ. Сто баксів даю! За твою бейсболку!

— Макар! Ну, в тебе і пика! — Вова поправив бейсболку на голові. Клацав камерою смартфона: хол, заручники, скривавлений Макар, менти навколо фабрики, реєстр, світанкове сонце. — За хвилину в Інтернеті буде.

Макар підтягнув до себе рюкзак, дістав гроші, роздавав-осміхався.

— Ну… Вибачайте, як що не так… Ідіть, люди. Скоро менти схаменуться… Давайте. Усі — по домівках.

Заручники тупцяли на місці.

— А ти що робитимеш? — Зіна звела брови, дивилася на Макара з материнською тугою.

Макар махнув рукою втомлено.

— А-а… Я знайшов, що шукав. У мене є козир… Реєстр… Я з ним…

— Який козир? — здивувався Ваня. — Зараз тебе завалять…

— Ні, ні, Ваню! Не завалять, — брехав Макар.

Горила насупився, наказав заручникам:

— Так, слухай мою команду. Виходьте по одному! З піднятими руками.

Пузатий Потапов знітився.

— А ти, Ваня?

— Тут побуду. Якщо він тут сам лишиться, його точно пристрелять… А мене знають… Спробую скорегувати події.

— Життя — багно! Я теж залишаюся, — похмуро розсміявся Костя.

Вова знизав плечима:

— Я теж. Можна? Зніму штурм. Круто. Сенсація…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дом учителя
Дом учителя

Мирно и спокойно текла жизнь сестер Синельниковых, гостеприимных и приветливых хозяек районного Дома учителя, расположенного на окраине небольшого городка где-то на границе Московской и Смоленской областей. Но вот грянула война, подошла осень 1941 года. Враг рвется к столице нашей Родины — Москве, и городок становится местом ожесточенных осенне-зимних боев 1941–1942 годов.Герои книги — солдаты и командиры Красной Армии, учителя и школьники, партизаны — люди разных возрастов и профессий, сплотившиеся в едином патриотическом порыве. Большое место в романе занимает тема братства трудящихся разных стран в борьбе за будущее человечества.

Георгий Сергеевич Березко , Георгий Сергеевич Берёзко , Наталья Владимировна Нестерова , Наталья Нестерова

Проза о войне / Советская классическая проза / Современная русская и зарубежная проза / Военная проза / Легкая проза / Проза