Биті є. Книга 2: Макс

Закляк. …Чому він повірив ворожці, що мама помре?! Чому?!

Розлютився, віджбурнув камінь ногою. Пішов узвозом долу, черевиків не жалів — бив і бив те каміння, розліталося. Паскудство! Доки ниці плюватимуть у душу?!

— Уб'ю! Уб'ю! — скреготів зубами, погрожував не ворожці — цілому світові.

Зупинився — ноги в кров. Роззирнувся: ніхто, крім Бога, розпачу не бачить?! Під пам'ятником Булгакову сидів Макаров.

Макс задихнувся, почервонів, у скронях гуде: “Уб'ю! Уб'ю!”

Похапцем дістав мобільний.

— Продане, — прошепотів нервово. — Я на Андріївському… Під'їдь.

Відімкнув зв'язок. Буцнув камінь — скривився від болю. Утамував несподіваний тваринний страх і пішов. До Макарова.

Кілець 2-ї книги