Битi є. Макар

— Завтра… — сказав.

— Добре, — прошепотіла. — Хай це станеться завтра.

— Ти сумна? — Новаковський сидів за столом, чай сьорбав, косив на доньку. Зранку сама не своя.

— Сьогодні вісімнадцяте… — Нані дивилася на білу квітку в синій кружці, всміхалася збуджено. — Вісімнадцяте вересня, тату.

— І що?

— Я доросла… — сказала раптом.

Новаковський напружився. Второпив очі у чашку. Душа ридма — була б Анука жива, вона би знайшла слова, а він… Ну, що він має сказати єдиній дитині, коли вона йому серце крає так відверто, так радісно, так жорстоко…

— Ти… вже давно доросла, — безпомічно.

Нані всміхнулася, відсунула синю кружку, підсіла до тата ближче, обійняла.

— Татку, я…

— Не продовжуй, доню. — Новаковський говорив, голосу свого не чув. — Дай вгадаю. Закохалася?

І все сталося так, як він не раз уявляв собі.

Нані кивнула, здивовано знизала плечима.

— Як ти здогадався?

— Мама так само сяяла… — ледь вимовив.

— Ти перший, кому я…

Радій, тату. Чого перекосило? Новаковський учепився за чашку, ковтнув чаю, аби мати хоч мить для того, щоб узяти себе в руки. Йому не подобався цей Макаров!

— Ну… І хто він?

— Саша… — сказала Нані.

— І все?

— Так…

— Замало. Ти… Запроси його до нас. Сьогодні. Познайомиш нас…

— Згодом.

— Чому?

— Сьогодні… Сьогодні ж вісімнадцяте, — загадково відповіла Нані, поцілувала татка у лисий череп, помчала з кухні.

— Вісімнадцяте… — прошепотів ошелешений. — І що то має значити?..

Вісімнадцятого вересня Макар припхався на фабрику задовго до початку робочого дня з героїчним наміром умістити в один білий день як мінімум три надважливі справи, кожна з яких вимагала цілого білого дня. Для участі в тендері на держзамовлення від нього вимагали висновки аудиту, тож саме сьогодні сюди мали прийти спеціалісти з аудиторської компанії, і він оце вдосвіта готував документи, бо вирішив: бухгалтер Гурман упорається без нього, якщо він раптом… від’їде. Слава Богу, на фабриці не виникало питань, коли директор від’їжджав. Про можливе держзамовлення тут знали всі, включно з охоронцем Пилипенком, тож молилися, аби все вигоріло, і твердо вірили: якщо Саньок мчить геть, то виключно по справах «Есфірі».

На вісімнадцяте вересня у житті механіка вималювалися два взаємозаперечні маршрути. Марта… Марта почала хвилюватися, і, хоч Макар зі шкури пнувся, в очах коханки світилися вогники недовіри й підозри. Дурне утнула. Сердюк за кордон виїхав, і Марта забронювала на вісімнадцяте вересня номер у готелі приватної, закритої для простого люду, зони відпочинку поблизу Києва. Обіцяла коханцю день солодкої любові, пельмені з оленини, вино з Закарпаття, безлюдне озеро, де можна — хоч голяка, і пару чорних лебедів, що те озеро розсікають повсякчас на замовлення заможних клієнтів. Макар висловив енергійну готовність поплескатися з лебедями — безумовно! Марта пообіцяла дістатися зони на десяту ранку, щоби до дванадцятої дня, коли там мав з’явитися коханець, створити романтичну атмосферу всепоглинущої любові, перевірити якість вина та пельменів і навіть причепурити лебедів. А значить… в апартаментах біля цирку, теоретично, вісімнадцятого вересня Марта з’явитися ніяк не могла. Апартаменти стали ключовим місцем того дня. З ранішнім сонцем Нані отримала через посильного пишний букет білих крокусів. Посеред квітів — ключі й адреса апартаментів біля цирку. «Приходь у будь-який час… Хочу, щоб ти відчинила мені двері». Нані затисла ключі в кулачок. Усміхнулася зачудовано. Дивний… Який же він дивний і незвичайний. Невже прийде за мить після того, як вона увійде до простору, де він живе, дихає, тужить, сміється?.. Чи, може, хоче, щоби Нані чекала? А що, як їй захочеться прийти туди тільки тоді, коли сонце заплющить очі? Він змучиться… Точно, змучиться… Тупцюватиме під під’їздом? Хай так. Нані не скаже Сашкові, коли піде до апартаментів біля цирку.

Макар контролював процес. За мобільний — спочатку у фірму з доставки квітів. «Замовлення отримане!» Чудово! Потім Гурману.

— Іване Марковичу, сьогодні в нас аудит. Хочу бачити вас на робочому місці раніше за інших.

— Це неможливо! Я не встигну поснідати, і моя виразка…

— Це не прохання, Іване Марковичу. Наказ!

І одразу ж Марті:

— Доброго ранку, сонце!

— Сашенько… Усе в силі. Збираюся…

— Я теж не запізнююся!

Мобільний відрубав. Кивнув — нормально! Доля не підведе. Опівдні зателефонує Марті, повідомить: аудит! Ніяк не зірватися. Але після обіду він точно зможе приїхати! Чи ближче до вечора. Марта чекатиме. Уже тільки тому, що заплатила за номер, оленину й вино заздалегідь. А він тим часом постукає в двері її апартаментів біля цирку. І йому відчинить мрія…

— Нані… — збуджено прошепотів уголос.