Бояриня

О к с а н а (уриває ридання, з одчаєм)

Степане! Ти хiба не бачиш?

Я гину, в'яну, жити так не можу!

(В знесиллi похиляється па кросна)

С т е п а н

Се правда, не ростуть квiтки в темницi…

А я гадав…

(Ходить по хатi в тяжкiй задумi, потiм спиняється перед Оксаною).

Оксано, заспокойся, поговорiм ладом.

О к с а н а

Про що, Степане?

С т е п а н

Виходить, я тебе занапастив.

О к с а н а

Нi, я сама…

С т е п а н

Однаково. Я бiльше не хочу заїдать твоєї долi.

Хоч як менi се гiрко… я готовий тебе до батька вiдпустити.

О к с а н а

Як?

А ти ж?

С т е п а н

Я тут зостануся. Для мене немає вороття, ти ж теє знаєш.

О к с а н а (зворушена)

То се б тебе покинути я мала?

Чи я ж на те стояла пiд вiнцем i присягу давала?

С т е п а н (гiрко)

Я, Оксано, не хан татарський, щоб людей держати на присязi, мов на шнурку. Ти вiльна.

Се тiльки я в неволi.

О к с а н а (хитає головою)

Нi, Степане.

С т е п а н

Чого ж? Я присягу тобi вертаю…

(Голос його переривається вiд турботи).

I я прошу тебе… прости мене… що я… тебе вiдмовив вiд родини… що я…

О к с а н а (обiймає його)

Нi, годi, не кажи!

Не знаєш ти… Ще ж ти менi нi слова, нi слова не промовив там, у батька, а вже моя душа була твоєю!

Ти думаєш, як я тепер поїду вiд тебе геть, то не лишиться тута моя душа?

С т е п а н

Так що ж робити, люба?

О к с а н а

Втiкаймо всi! Мiй батенько поможе прожити якось, поки ти придбаєш.

Хай їм абищо, сим московським добрам!

Втiкаймо на Вкраїну!

С т е п а н

Цар достане боярина свого скрiзь на Вкраїнi, та ще й твоїй родинi буде лихо.

Не скриємось нiгде…

О к с а н а

Втiкаймо в Польщу!

А нi, то на Волощину!

С т е п а н

Що з того?

Змiняємо чужину на чужину…

Приблудами чужi пороги будем там оббивати… все одно, що й тут.

О к с а н а

Нi, там вiльнiше.

С т е п а н

Треба заслужити чимсь ту сусiдську ласку. Чим же бiльше, коли не зрадою проти Москви?

О к с а н а

Так їй i треба!

С т е п а н

Присяга, Оксано, велике дiло. Цар менi не верне так присяги, як я тобi вернув.

Та й я йому не можу повернути всього, що я приймав з його руки.

Мовчання. Починає сутенiти. Десь у церквi тихо дзвонять.

О к с а н а

Степане, вже не говорiмо бiльше про се нiколи.

С т е п а н

Так, не треба, люба…

(Згодом).

Чому не шиєш?

О к с а н а

Вже менi не видко.

А ще свiтити рано.

С т е п а н

Заспiвай щось потихеньку, якщо можеш.

О к с а н а

Добре.

(Спiває потихеньку)

"Ой як було хорошенько, як рiд з родом п'є, вип'є чарку, вип'є другу та по сестру шле.

"Сеструненько-голубонько…"

(Уриває)

Не можу.

Либонь, я одзвичаїлась вiд спiвiв.

Та й щось на груди важко.

(Кашляє)

С т е п а н (стривожений)

Ой, кохана, чи ти не хвора?

О к с а н а

Де ж там! То щось так.

Увiходять м а т и й Г а н н а, за ними слуги вносять загортки з покупом.

Поклавши пакунки, слуги виходять.

М а т и

Добривечiр, дiтки! Що сидите так поночi?

С т е п а н

Так, дещо розмовляли.

М а т и

Не наговоряться все голуб'ятка.

Коли б то бог судив i Ганнi нашiй таке подружжя!

Г а н н а (свiтить тим часом (розгортає пакунки)

Подивись, Оксано, чого ми накупили!

Оксана пiдходить.

Се на шубу, а се на лiтники, а се на кичку.

Що, правда, гарне? Ми ж ото пiшли аж до купцiв заморських.

О к с а н а (жваво)

Гарно, гарно!

Та й молодичка з тебе гарна буде!

Ну й потанцюю в тебе на весiллi!

Нехай уже московки не здивують!

Г а н н а

От я люблю, як ти така весела, а то сидить, похнюпившись, аж сумно.

М а т и

Та звiсно, i чого б таки журитись?

Ви люди молодi… у хатi лад…

О к с а н а (пiдхоплює)

За хатою добро…

Г а н н а (не завважаючи iронiї)

Авжеж, сестричко, якби ти бачила, що там купцiв наїхало! I чом ти не пiшла iз нами вкупi?

О к с а н а

Я дошити хтiла, а завтра й я пiду по всiх усюдах, закупимо з тобою всю Москву!

От я собi парчеву кичку справлю!

Степане, можна?

С т е п а н

Чом би ж то не можна?

О к с а н а (плеще в долонi й приспiвує)

"Бодай менi такий вiк довгий, як у мене чоловiк добрий!.."

М а т и (втiшно всмiхаючись)

Ну й вигадниця в тебе жiнка, синку!

Г а н н а

А як вона менi спiвала гарно весiльної! Сестричко, заспiвай тiєї, як то косу розплiтають.

О к с а н а

Не хочу, то сумна, ще знов заплачеш.

Я зараз коровайницею буду або приданкою - ти тiльки слухай:

(Спiває дуже голосно, по-сiльському).

"Не бiйся, матусю, не бiйся, в червонi чобiтки обуйся, щоб твої пiдкiвки бряжчали, щоб нашi вороги мовчали!

Гу!"

(Вигукнувши, вискакує на ослiн)

Отак приданки скачуть через лавки!

С т е п а н (ловить її й здiймає з ослона)

Ну, ну, Оксано, ти вже щось занадто.

М а т и

Та правда, донечко, почує челядь…

О к с а н а

Овва! Так що ж! Бояриня гуляє!

Давай утнем санжарiвки, Ганнусю!

Г а н н а (смiючись)

Та я не вмiю!

О к с а н а

Я тебе навчу!

(Крутить Ганну навколо себе, приспiвуючи).

"Гуляй, гуляй, господине, нехай наша журба згине!

Ой чи згине, чи не згине, гуляй, гуляй, господине!"

Що ж ти. Степане? Помагай спiвати!

(Залягається смiхом, що згодом переходить у кашель.

С т е п а н тривожно кидається до неї).

V