Брама Птолемея

— Зараз я поставлю чайник, — відповіла Кіті. — А поки він закипатиме, чи можна мені щось прочитати про цього Птолемея, сер?

— Лишенько, ну й примхи в тебе! Гаразд, у «Книзі імен» про нього є стаття. Ти ж знаєш, на якій полиці вона стоїть?

* * *

Кіті поспіхом читала статтю, поки чайник шумів і булькотів за її спиною.

Птолемей Александрійський (пом. бл. 120 р. до н. е.). Підліток-чарівник, нащадок володарної династії Птолемеїв, небіж Птолемея VIII і двоюрідний брат принца-спадкоємця (майбутнього Птолемея IX). Більшу частину свого короткого життя провів в Александрії, працюючи у Великій бібліотеці, проте подробиці його біографії досі є невідомими. Завдяки своїм надзвичайним здібностям, ще за юних літ уславився як визначний чарівник. Як відомо, його двоюрідний брат вважав, що популярність юнака серед простолюду загрожує його власному становищу, й неодноразово здійснював спроби його вбити.

Обставини смерті Птолемея невідомі, проте очевидно, що до зрілого віку він не дожив. Можливо, він був убитий; можливо, помер від хвороби. В одному александрійському рукописі згадується, що його здоров’я було підірване «важкими мандрами», хоч це не відповідає іншим свідченням, які стверджують, що він ніколи не залишав міста. Напевно відомо, що на час смерті свого дядька й сходження на престол двоюрідного брата (116 р. до н. е.) Птолемей був уже мертвий, тож він навряд чи дожив до двадцяти років.

Праці Птолемея зберігались у Великій бібліотеці понад триста років; упродовж цього часу їх вивчали Тертуліан та інші римські чарівники. Частину його робіт було опубліковано в Римі під відомою назвою «Око Птолемея». Оригінальні рукописи загинули під час великого землетрусу й пожежі в III столітті; збережені фрагменти зібрано в «Апокрифах». Постать Птолемея викликає великий історичний інтерес, оскільки саме йому приписують винайдення низки магічних прийомів, зокрема Стоїчного Надрізу й Щита Мулерів (обидва прийоми застосовувались під час викликів аж до часів Льоева), а також химерних абстрактних ідей на зразок «Брами Птолемея». Цього всього він досяг за юних літ; якби йому пощастило дожити до зрілого віку, він, безперечно, міг би вважатись одним з найбільших чарівників світу. Серед демонів, з якими він був пов’язаний найтісніше, згадуються: Афа (знищений), Рехіт або Нехо (доля невідома), Метіс (знищений), Пенренутет (знищений).

Коли Кіті принесла чай, пан Баттон усміхнувся їй:

— Ну, що, знайшла що-небудь?

— Не знаю, сер. Хочу вас запитати: як часто демони прибирають подобу своїх господарів?

Чарівник поклав убік ручку:

— Ти маєш на увазі — щоб покепкувати з них або спантеличити? Скільки завгодно! Це давня витівка — одна з найдавніших, про яку згадують книжки, — й демони зазвичай дурять нею недосвідчених магів. Найприкріша річ — опинитись віч-на-віч із привидом самого себе, надто коли ця тварюка глузує з тебе! Як я пам’ятаю, Розенбавер з Мюнхена так розсердився, коли привид почав удавати його власні звички, що кинув помаду на підлогу й вискочив з пентакля — це призвело до вельми сумного наслідку… Я сам мусив спостерігати, як моє власне тіло гниє, перетворюючись на труп, у супроводі моторошних звуків, коли я намагався розпитати демона про засади критської архітектури… Я можу пишатись тільки тим, що мої записи виявились більш-менш зрозумілими. Ти мала на увазі саме це?

— Не зовсім, сер… — Кіті відсапнула. — Я хотіла знати: чи буває таке, коли джин прибирає подобу свого господаря… з поваги — чи навіть із любові до нього… Коли ця подоба приємна йому… — дівчина скривилась: ця думка здалася кумедною їй самій.

Старий зморщив носа:

— Оце вже навряд.

— Я хотіла сказати — після того, як чарівник помре…

— Люба моя Лізі! Якщо чарівник, про якого йдеться, був надзвичайно страшний чи потворний, демон може прибирати його подобу, щоб лякати інших людей. Як я пам’ятаю, Зарбустибал Єменський з’являвся таким чином упродовж кількох років по своїй смерті. Але — з поваги? Дурниці! Це означає просто-таки немислимі стосунки між господарем та рабом! Лише простолю… пробач… лише такій недосвідченій особі, як ти, може спасти на думку така химера! Лишенько, лишенько… — старий, хихочучи собі під ніс, потягся до таці з чаєм.

Кіті рушила до дверей:

— Дякую, сер! Ви дуже допомогли мені. До речі, а що це за «Брама Птолемея»?

З канапи, де серед купи паперів сидів старий чарівник, долинув стогін:

— Що це таке? Сміхотворна вигадка! Міф, фантазія, дурниця! Прибережи свою цікавість для чогось серйознішого… А тепер мені пора працювати. Мені не до дурних химер моїх помічників… Бувай, бувай! Ач — брама Птолемея… — він скривився й махнув рукою.

— Але ж…

— Лізі, тобі пора на роботу!

* * *

Через сорок хвилин Кіті вийшла з автобуса на набережній. На ній було тепле чорне пальто, вона заклопотано жувала бутерброд. У кишені лежали документи на її друге фальшиве ім’я — Клара Белл.