Читаем Читанка для Мануеля полностью

Бідолашна гладуха помилялася щодо роковин рабинчика, але не дуже, бо, зрештою, зустріч перетворилась у своєрідне свято, хоча ніхто не знав причин, які посприяли тій святковості (а ось прийшли Ґомес і Моніка, сходи аж двигтіли від їхніх підборів, вигуків і спалахів цілком безглуздого реготу); хай там як, уже мало не надвечір до рабинчика зазирнули й Маркос та Ередіа, контейнери, як і слід, уже звільнили від начинки, й долари чекали слушного часу десь на іншому краї Парижа, тож якби мурахи надумали прийти з обшуком, то знайшли б в усіх закутках лише пляшки з вином і латиноамериканців; у того, ти знаєш, — він прийшов серед перших, — склалося враження, ніби гладуха вгадала і це таки справжні роковини, можливо, гриба, що й далі був головною темою розмов рабинчика, але трохи згодом для того, ти знаєш, ситуація ускладнилася, бо одночасність — аж ніяк не його сильна сторона, а на зустрічах іспаномовного люду абсолютно не йдеться про потребу слухати, бо важить тільки те, щоб тебе почули, це неминуча іспанська спадщина, і тому єдиний можливий метод — фальшувати, як і завжди, реальність і пристосовувати одночасність до послідовності з передбачуваними втратами і помилками паралаксу. Ось поглянь, похмуро бурчав Лонштайн, їх запросили для важливих справ, а єдине, про що вони здатні говорити, — про Веремію, вже півтори години, як вони дискупсують викрадення Цабе. Хіба тобі не розповіли? — здивувався той, ти знаєш. Та казали, але нехай вирішують це питання в робочі години. Зрештою, якщо я вже дав притулок пінгвінові, то можу потерпіти їх трохи довше, як по-твоєму? До речі, про пінгвінів, подала голос Ґладіс після великої роздачі поцілунків, не знаю, чи бачили ви цю статтю? Природа наслідує мистецтво, оскарвайльдив уже обізнаний Патрісіо, натомість Ґомес і Моніка не знали нічогісінько й, відповідно до давно усталених звичаїв, гепнулися на підлогу, щоб нареготатись уволю, не знала й Людмила, що читала тепер статтю про англо-аргентинську угоду з приводу Фолклендських (Мальвінських) островів і пригадала, що Андрес колись випадково придумав визначення цих островів, яке і її спонукало розсміятися: «Острови лайна, де повно пінгвінів». Треба дати статтю головній зацікавленій особі, промовила Сусанна, хоча її саму тепер цікавили тільки забавки з Ма-нуелем у ванні. В моїй ванні, наголошував рабинчик, де намочують мої рушники і заляпують мої кахлі. Ти уявляєш собі, додав він розлючено, повернувшись до того, ти знаєш, їх запросили помилуватися грибом, а все скінчилося огидною навмахією. Не знаю, чи ви зрозуміли, обізвався Патрісіо, але згідно з цією угодою тамтешні пінгвіни звільнені від військової служби і мають податкові та митні привілеї. Якби ми знали, то уникнули б купи формальностей в Орлі, зітхнув Оскар. А що, як хто-небудь, скажімо, Лонштайн, захоче випити? — запитав Ґомес. Є вино і содова, нелюб’язно буркнув Лонштайн. Тоді той, ти знаєш, подався до свого нейтрального закутка, що десь містився, хоч аж ніяк не був закутком, і звідти дивився на них і слухав, бачив людей, яких знав і любив, своїх земляків, які розмовляли, сміялися і щоразу глибше встрявали у справу, яка от-от лусне і не мала нічого спільного з розвагами, нічого спільного з пінгвінами, телеграмними збігами і вином із содовою. Як і завжди, проблема полягає в тому, щоб зрозуміти без деформаційних спрощень і, можливо, зрозуміло пояснити ще кому-небудь, але цим другим моментом той, ти знаєш, не дуже переймався, обмежуючись тільки зображенням того, що, як йому здавалося, було справжнім і реальним, ба навіть необхідним, проте без обов’язкових мізансцен. Як розповів би про це який-небудь видатний історик? Отже, якщо стати на позиції історії, закрите засідання почалося набагато давніше, спершу в меншості з Маркосом і Ередіа, що розпакували контейнери й відправили Люсьєна Вернея з доларами; потім прибули Патрісіо й Ґомес, а коли добувся Оскар, уже без медових пряників, зате відпочилий, можна було докладно поговорити про те, що замикатиме цю фазу операції в п’ятницю ввечері. Був понеділок, вечір гриба і поганющого вина, добряче розведеного водою, у вівторок не можна ані женитись, ані сідати на корабель, але це добрий день, щоб одночасно поміняти долари у двадцяти банках та обмінних пунктах, це завдання доручили місцевій групі, якою командували Ролан і Люсьєн Верней, бо що менше латиноамериканців підійде до касових віконечок, то краще, мурахи не забаряться помітити смаглявих чолов’яг і працюватимуть у супрязі з французькою поліцією; хоча вона й дивиться крізь пальці, це ускладнить ситуацію в банках. Патрісіо припало завдання пояснити серію маневрів, які треба здійснити в середу і четвер, і він тільки-но дійшов до п’ятничного ранку, як у двері квартири рабинчика знову постукали, вочевидь переляканий, він відчинив їх і відступив убік, пропустивши водночас Людмилу й Сусанну, і Сусанна майже кинула Мануеля на підлогу, щоб повиснути на шиї Ередіа, а сам Ередіа зиркнув на Маркоса і недвозначно показав очима на Людмилу, що вже скінчила спокушати молодого студента в другій сцені останньої дії, завіса й таксі, навіть не змивши сценічного гриму, тож була тепер дивна і спокуслива, Маркос милувався нею, а потім моргнув Ередіа, щоб той далі спокійно пояснював справу Цабе, Патрісіо й Ґомес неохоче змирилися з цим, бо то був Маркос, а можливо, й тому, що то була Людмила. Потім знадобилося п’ять хвилин, щоб заспокоїти Мануеля, дитина страшенно збуджувалася, тільки-но відчувши себе в центрі світу, як, зрештою, більш-менш кожна людина, але з набагато більшою невинністю, тож закрите засідання відновилося немов чарами лише після четвертої інтермедії, присвяченої наповнюванню ванни і влаштуванню вистави з участю Мануеля й бірюзового пінгвіна, вони обоє миттю втратили цікавість до Веремії й безжурно хлюпотілися, жінки розчулено милувалися ними, зрештою засідання тривало далі, й Ґомес пояснив окремі деталі великої Веремії, а саме: 1) Цабе і Цабиня, його законна, виходять з якогось напівофіційного бенкету десь майже опівночі; 2) охоронцями Цабе, про яких подбав Мурахан (elementary, my dear Watson)[102], майже напевне будуть два мурахоники в машині, один як водій, а другий про всяк випадок, і теж озброєний: 3) місце добре, неподалік від парку Монсо; 4) година теж підходяща; 5) маршрут приїзду на місце і виїзду з Парижа тієї пори не становитиме великих труднощів, зумовлених дорожнім рухом; 6) гідні екс-представники Венсенського зоопарку, що знову повернулися до діяльності, яка більше відповідає їхній природі, підготували все, щоб прийняти Цабе в одному приміському селі, що відгукується на галасливе ім’я Вер’єр.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза