Читаем Читанка для Мануеля полностью

— Людо, звісно, що так, але краще продемонструвати інфільтрацію скасованого в нове, бо сила усталених ідей майже страхітлива. Лонштайн, що, як ти знаєш, удається до своєрідної мастурбації, хоча він, здається, ніколи не казав тобі про це, показав мені один науковий трактат вікторіанської доби з описом симптомів дитини-онаніста, який цілком відповідає картині, яку зображували наші батьки-матері та вчителі в Аргентині в 1930-х роках. Синці під очима, жовте обличчя, нерозбірлива мова, вологі руки, ухильний погляд і т. ін.; ця картина, безперечно, й досі зберігається в уяві багатьох людей, дарма що зміна поколінь не забариться ліквідувати її. Лонштайн сміявся не тільки тому, що ніколи не відповідав цій картині у віці від одинадцяти до п’ятнадцяти років, а ще й тому, що добре пригадував: він вважав себе в цьому аспекті за дивовижний виняток і був задоволений, що його старий тут не може йому нічим дорікнути; тобто, якщо добре придивишся, він зрештою визнав традиційну клінічну картину, яка спонукає його уявляти, ніби він становить привілейований виняток.

— Одного разу в одинадцять років я мастурбувала з гребінцем, — призналася Людмила. — Хай йому грець, це мало не скінчилося бідою, я, певне, була дурна!

— Не забувай, гребінці існують на те, щоб слухняні дітки вкладали в них шовковий папірець і видобували веселі мелодії. Якщо ми вже говоримо про сексологію, в тій книжці згадано ще й іншу річ, яка завжди вражала мене в ницих розпусних романах де Сада, і це розповідь про начебто еякуляцію в жінок. / Еякуляцію в жінок? / Так, люба, ти наче ніколи не читала «Джульєтти» або її численного потомства. / Атож, «Джульєтти» не читала, бо не могла знайти, а «Жюстину» читала. / Це те саме, обидві досить ниці, але й там жінки еякулюють, і глибокі причини цієї переконаності, яку поділяли всі медичні світила тієї доби, — це ще одна проблема, яка стосується сексуальної дискримінації і примату чоловічого світу, що стає взірцем для наслідування, тож саме отак жінка визнає, а то й вигадує властиву їй еякуляцію, натомість чоловік вважає це за річ звичайну: адже саме він накидає взірець. / Бачу, ти тямиш, що до чого. / Не я, а такий собі Стівен Маркус, що орел у цих питаннях, але йдеться не про це, колись, під час розмови з одним французьким скрипалем, що полюбляє лібідонозні звіряння, він розповів мені, що одна з його коханок, якась загадкова кавказка на ймення Базиліка, кохалася з таким шаленством, що зрештою еякулювала так, що намочувала йому всі стегна. / Блуп. / Збагни, цей хлопець знав про жінок набагато більше, ніж я, а проте, здається, вірив, що Базиліка — просто найвищий вияв феномена, який, на його думку, властивий усім жінкам. Я не вважав за потрібне розкрити йому очі на проблему, але, як бачиш, певні погляди можуть перескочити бар’єр і далі справляти свій вплив на протилежному боці, і то навіть у людини, що знає все. Я запитую себе: можливо, те, що я хотів би змінити в собі, я хочу змінити так, щоб по суті майже нічого не змінювати, можливо, коли я вважаю, ніби вибрав щось нове, мій вибір потай визначений усім, що я хотів би лишити позаду.

— Хай там як, ти вибираєш, і то як, — мовила Людмила, і я відчував її як ганчірку, що складається вдвоє, вчетверо, увосьмеро. Я цілував і лоскотав її, міцно пригортав до себе, аж поки вона запручалася, завжди в роздумах, завжди в балачках двоїстий Андрес вийшов за межі свого єства, цілує мене, лоскоче, пригортає, аж поки я запручалася, послухай мене, Людлюд, я знаю, що це все — то Франсина, послухай мене, Людлюд, я йду на пошуки, мені необхідно йти на пошуки, отже, Франсина або та поїздка до Лондона, в яку я тебе відправив, бо мав потребу побути на самоті, проте лишається тільки дізнатися, чи я справді шукаю, чи я справді пішов на пошуки, а чи тільки віддаю перевагу своїй культурній спадщині, своєму буржуазному Заходові, своєму дрібному, гідному зневаги й дивовижному індивідові.

— Ох, — зітхнула Людмила, — якщо ти вже заговорив про це, я не думаю, що ти дуже змінився, відколи, як ти кажеш, став виходити. Радше навпаки, тож quod erat demonstrandum[99], ось тобі.

— Гм, — протягнув Андрес, шукаючи люльку, це був характерний для нього метод зволікання. — Тоді чому змінилася ти?

— Бо ти мене розчаровуєш, бо ти нещирий, бо ти, власне, добре знаєш, що не хочеш нічого змінювати, що ця люлька завжди буде твоєю, і нехай начувається той, хто захоче її забрати, і водночас ти схильний зруйнувати дощенту цей дім, так само як руйнуєш дім Франсини, бо кожен удар тут або там відбивається з другого боку, тож нам немає потреби базікати одна з одною по телефону, щоб знати новини.

— Так, — погодився Андрес, — так, Людлюд, але це не один дім, а два, і, якщо дотримуватися твого порівняння, спробуй зрозуміти мене. Два доми — це шістнадцять вікон, а не вісім, це різні вподобання щодо соусів, там вікна виходять на північ, а там на схід, такі-от речі.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза