Читаем Читанка для Мануеля полностью

— Треба не спускати з нього ока, — попередив Лонштайн того, ти знаєш, — ти розумієш, про що я.

Той, ти знаєш, розумів, щоправда, не дуже багато, проте Лонштайн і далі дивився на нього з іронічною пильністю, тож зрештою і він, і навіть Оскар уже краще розуміли, що відбувається (Маркос теж, але він зрозумів ще на початку, від миті вступу Лонштайна до Веремії, бо інакше рабинчик не мав би доступу до того, що на практиці незмірно перевершувало його), і тому згодом, коли той, ти знаєш, розповідав мені про візит до гриба, я був згоден з ним і думав, що Маркос умів бачити речі не з одного боку, чого бракувало іншим, рішуче зорієнтованим на Веремію. В цій ідіотській комедії існувала немов надія для Маркоса, яка полягала в тому, щоб не піддатися повній спеціалізації, зберегти трохи гри, трохи Мануеля у своїй поведінці. А втім, хтозна. Такі типи, як Маркос і Оскар (про нього я багато чого дізнався від того, ти знаєш), цілком були здатні брати участь у Веремії задля Мануеля, тобто діяли задля нього, задля всіх мануелів у кожному закутку світу, бо прагнули допомогти малому ввійти коли-небудь до іншого циклу й водночас урятувати дещо для нього від загальної кораблетрощі, й від цієї гри Ґомесові уривався терпець, був надлишок певної краси, фосфоресцентних грибів, що сяяли серед ночі, того, що могло надати сенсу кожному проектові майбутнього. Очевидна річ, думав той, ти знаєш, що вважав себе зобов’язаним утрутитися задля останнього синтезу, дуже мало людей, причетних до Веремії, до всіх великих і малих веремій, зрозуміють такі постаті, як Маркос або Оскар, проте завжди буде якийсь Оскар для якогось Маркоса, і навпаки, дуже мало людей здатні відчути, чому треба бути з рабинчиком, коли заходиш до кімнати споглядати гриб.

* * *

Здавалося, ніби після цього всі розійдуться, але вони, річ природна, загаялися ще на добру годину, дехто з коефор заснув, де міг, інші споживали вино та новини Ередіа, тієї пори Лонштайн уже погасив майже всі лампи з причин, що їх решта вважали за талмудичні, а позіхання рабинчика нехтували або просто наслідували, а тим часом — Росаріо, зустріч кирпатого Переса з людьми з ПРОМ у Гондурасі, лондонські чи уругвайські новини, а найкраща з усіх



а тим часом Оскар і Маркос мужньо захищали свої склянки вина від соди, якою Лонштайн намірявся начебто поліпшити смак відповідно до абсолютно безглуздого рецепта своєї матері, Маркос пояснював Ередіа та Оскару дещо з того, що мало статися протягом наступних п’ятдесятивосьми годин, Оскар наполовину лежав, зіпершись на Ґладіс, яка потихеньку сопіла, ткнувшись у дві подушечки, і спираючись ліктем у позі Тримальхіона на стосі старих «Gacetas» (з провінції Тукуман), відгуки про операцію РАН лунали щоразу немов із дальшої відстані, неквапом повертаючи на інший галс — до ігор сну, сутінків і вина, що ставали чимсь іншим у мряці, де високо вгорі світив місяць і чвалували коні путівцем,



чувся неодмінний тупіт копит, переповненість, крики, перший удар батогом, утеча через пустку, нічого спільного з цією кімнатою на іншому краї світу, з грибом, і все-таки все-таки, потрібне зусилля, щоб сприйняти повідомлення, яке Патрісіо читав Ередіа, що раптом аж підскочив,




стривайте, розхвилювався Ередіа, Алісія Кінтерос, я знаю її дуже добре, і Ґомес у своєму кутку, спохмурнівши, подумки розгорнув свій довідник «Хто є хто», він знав геть усіх. Забирайся під три чорти (Ередіа), і Патрісіо весело показав Маркосу, як під пером журналіста кошик на сміття перетворився у відро з помиями, скільки перекинутих урн на вуличках, якими тікали дівчата, і ніхто не чекав їх у машині («це свідчить про високий ступінь організації і підготовки»), чалапали по болоту й ховались у ямах, звідки їх довелося витягати силоміць, ведучи аж до коней за коси або руку, ображаючи під регіт і ляпаси, але однаково, зі своєї спостережної точки, визначеної вином, Оскар відчував, що однаково, це визволення, необхідна втеча, дівчатка з в’язниці або Алісія Кінтерос, люмпени або адвокати, що тікають від брехні, властивої системі, мчать голі або неквапом сідають у машину, що чекає точно, як хронометр, знетямившись від місяця вповні і карнавальної музики, або реагуючи на операцію, що, як читав Патрісіо, засвідчила високий ступінь організації і підготовки цієї терористичної групи. Терористична група, бурчав рабинчик, диви, яка лайнорея. Я абсолютно певен, що знаю її, приказував Ередіа, в неї зелені очі, таке, друже, не забувається.


* * *

— Я спершу вийду й роздивлюся, — застеріг Патрісіо, — не годиться, щоб сталося що-небудь.

«Будь обережний», — крутилося в Сусанни в голові, але вона ковтнула ці слова, годі повірити, загальники почуттів поверталися, наче мухи, смішно уявляти собі, як Патрісіо виткне носа на вулицю, мов нічого не сталося, тоді як ідеться якраз про те, щоб не світитися надміру нічної пори, коли, як кажуть, усюди тихо і м’язи спочивають, і тому тебе можуть розтерти на тротуарі, мов слиз, а ніхто й віконниць не відчинить, а як відчинить, то лише крикне: «Хай йому грець, дайте поспати порядним людям!»

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза