Читанка для Мануеля

Чорний кіт із вулиці Ґран-Огюстен перейшов на Савойську вулицю, проминув крамничку на розі і, підійшовши до дверей, вигнув спину й миттю перебіг на протилежний тротуар, де глухо зафоркав. Із перекинутого кошика виліз пінгвін, він був трохи приголомшений, але ясно усвідомлював, що надворі холодно, а місяць угорі — той самий, що світив йому в антарктичні ночі, й це спонукало його прочалапати Савойською вулицею аж до вулиці Сеґ’єр, де кілька крапель крові містили резус-фактор Ередіа й Патрісіо, і, дослухаючись до свого водного атавізму, дійшов аж до Сени, пішов уздовж набережної, проминув вуличку Жі-ле-Кер і вийшов на ріг площі Сен-Мішель, де один пияк і пара закоханих помітили його і аж роти пороззявляли з подиву, вже не кажучи про лікаря, що їхав у своїй машині допомогти старенькій хворій і різко загальмував перед пінгвіном, тож автомобіль, який їхав позаду, ударив його бампером, подія, що за інших обставин спровокувала б п’ять регламентних хвилин образ, перше ніж дістати карточки страхових компаній, але цього разу, звичайно, на неї ніхто не звернув уваги, навколо пінгвіна вже зібрався гурт вражених нічних перехожих, почувся свисток чергового поліцая, що прибіг почасти через дорожньо-транспортну пригоду, а почасти тому, що не пора втрачати пильність до всіх маоїстів і протестів. Пінгвін у центрі групи тішився своєю миттю слави, махав крильцями і немов розмовляв якоюсь жалісливою мовою, що її навіть Ґладіс не змогла б перекласти поліцаєві, паралізованому повним браком статутних статей, присвячених екзотичним птахам та іншим переступам.

* * *

— Висади мене на стоянці таксі та їдь відпочинь, — сказав Маркос. — Ти, полячко, змарніла за сьогодні.

— Я довезу тебе додому, — наполягала Людмила. — Здається, це десь коло Пантеону.

— Їдь по вулиці Вожирар, а потім я покажу, але ж ти бозна-коли вернешся додому.

— Тобі справді вже краще? Може, купити що-небудь в аптеці, га?

— Гаразд, — погодився Маркос, — ми купимо льняного борошна, ти накладеш мені припарки на весь живіт і зміряєш пульс.

— Дурень.

Згодом я дізнався про частину цих подій від Людмили, а надто від того, ти знаєш, починаючи від миті, коли він повернувся назад уздовж набережних аж до Савойської вулиці, не знаючи, власне, чому, може, внаслідок непевного бажання поговорити наодинці з Лонштайном, або збурення перспектив, яке за тієї ситуації спонукало його пригадати з тугою не кого іншого, як Капабланку. Чи правда, що Капабланка колись передбачив усі можливості шахової партії, а одного вечора заявив своєму партнерові під час четвертого ходу, що поставить йому шах і мат на двадцять третьому ходу, і таки поставив, і не тільки поставив, а й потім довів аналітично, що іншої можливості не було? Південноамериканські легенди, думав той, ти знаєш, що, до речі, ледве вмів переставляти фігури і завжди спізнювався на двадцять три ходи, але як було б добре мати змогу передбачити що-небудь у Веремії, бо все щоразу більше заплутувалося. Саме це й пояснює деякі з цих малюнків, або креслень, або мазанин, якими той, ти знаєш, намагався зловити так багато психічних мух, поцілунків Коки та інших варіантів на різних столах у кав’ярнях: