Читанка для Мануеля

Маркос нічого не відказав, але почекав її поряд із машиною й допоміг замкнути її, глянувши раз або два в глиб вулиці Хлодвіґа, білої від місяця й вільної від мурах. У тебе є ліфт, неймовірно, здивувалася Людмила. Слухай, таж я сноб, усміхнувся Маркос, але сама його квартирка спростувала це твердження, то був покруч чернечої келії і забігайлівки, всюди стояли брудні тарілки і склянки, на підлозі валялися книжки, а розвішані ковдри прикривали шпари в стінах. Ось він, телефон, і Маркос негайно скористався ним, щоб французькою мовою розповісти новини й дати вказівки Люсьєнові Вернею, сповістити деталі обміну доларів, які по телефону він називав динями, хоча такої ранньої години навряд чи котрийсь мураха міг слухати їх, Людмила на кухні ловила уривки фраз і шукала коробку з чаєм, неначе весь чай має бути в коробках, щоб задовольняти своє функціональне призначення, всяка телефонна розмова має бути зрозумілою, а все, що трапилося цієї ночі, має бути збагненним. Дурепа, дурепа, дурепа, тричі повторила собі Людмила, запхавши голову в якусь шафу, неначе мені було не досить чути його голос, знати, що він довіряє мені, що всі вони розмовляли в моїй присутності (Ґомес, щоправда, трохи менше), тепер я ще й лишилася тут, щоб слухати подробиці викрадення в п’ятницю ввечері. Хай йому біс, тут немає нічого, крім тапіоки і шматків сиру, чай, напевне, стоїть у взуттєвій шафі. Проте побачила чай у пляшці, де колись був м’ясний екстракт, і подумала, що тут знадобилася б систематика, чай — у коробці від чаю, Веремія — в шаблонах Арістотелевої логіки, кожна річ на своєму місці, як-от Андрес, що, напевне, спить із Франсиною або слухає платівки в стереофонічному шоломі, купленому для безсонних ночей. Бідолашка, подумала Людмила, Андрес раптом опинився десь далеко, зубожів, не становив елемента подій п’ятничного вечора, не брав участі в бійці на Савойській вулиці. Чотири роки запаморочливо скоротилися з усіма своїми днями і ночами, подорожами та іграми, подарунками і сценами, плачами і калейдоскопами, це неможливо, неможливо. Неможливо, проказала Людмила вголос і шукала чайничок, дерево не втрачає одразу все листя, тендітність — ось ім’я твоє, жінко. Тендітність чи слабкість? Дискусія для перекладачів, в усякому разі її називають жінкою, цей чай зітерся на порошок, і час теж зітерся на порошок, якщо він дозволить таке скасування, я прокинуся, я безперечно прокинуся, я дам себе підхопити миті й веселощам, надто веселощам, бо Веремія — весела і абсурдна, я нічого не тямлю в ній і саме тому прагну бути в ній, у цьому домі аж п’ять баночок перцю і жодного шматка цукру, ох, чоловіки, чоловіки, я зрештою знайду презерватив у коробці спагеті.

Маркос скинув курточку і з розстебнутою сорочкою потирав собі живіт, Людмила побачила величезний зеленуватий синець, червоний по краях і з жовтими та синіми зонами. Людмила вперше помітила, що в Маркоса текла кров із рота, патьок спускався аж до шиї; поклавши чайник на підлогу, вона пішла у ванну по рушник, змочила його і стала обтирати рот і підборіддя Маркоса, що відкинувся у фотелі й повільно дихав, наче йому боліло. Людмила дивилася на пляму, що зникала десь у штанах. Нічого не кажучи, почала обережно розстібати ремінь, що трохи вдавився в тіло, Маркос підняв руку й легенько погладив їй коси, потім рука знову опустилася на бильце.

— Я створюю довиси, — повідомив Лонштайн, розливши грапу в баночки з-під гірчиці. — Я ціную в тобі те, що ти єдиний з усієї зграї не обурюєшся моїми неофонемами, тож я поясню тобі тепер, що таке довис, щоб побачити, чи забуду я бодай на мить про цих огидних броненосців, послухай, як вони буркотять. Найголовніше тут — фортран.

— Ох, — зітхнув той, ти знаєш, схильний заслужити добру думку про себе, яку щойно маніпувідомили.

— Гаразд, ніхто не вимагає, щоб ти знав, що це. Фортран — термін, який має значення в символічній мові наукових розрахунків, іншими словами, словосполучення формульний транслятор дає фортран, не я його вигадав, але вважаю, що це добрий вислів, і тоді чом би не казати довис замість добрий вислів: адже при цьому відбувається економія фонем, тобто екофон, не знаю, чи встигаєш ти за моїми міркуваннями, хай там як, екофон має правити за одну з основ фортрану. Завдяки цим методам синтезу, тобто месинам, ми швидко просуваємося, і то з великою економією засобів, до логічної організації якоїсь програми, тобто до логорпро. Дивись, ось на цьому аркуші вірш, який усе охоплює і мнемотехнізує, я написав його, щоб запам’ятати ці неофонеми:

Шукай екофон месинами,
щоб ніколи фортран
не зникав, якщо прагнеш
послідовної логорпро.
Довис!

— Скидається на одну з безглуздих лічилок, про які казав дон Альфонсо Реєс[108], — спробував висловити свою думку той, ти знаєш, на превелику досаду Лонштайна.