Дата Туташхіа

— Кидай кості, кажеш? Якщо світ отаким падлом, як ти, набитий, то й сонце нехай не світить? — сказав йому на те Махмуд.— Не з твоїм курячим розумом вчинки благородної людини обговорювати. Геть звідси!

Махмудів партнер по нардах хотів був заперечити, та передумав, махнув рукою і вийшов.

І знов тиша. «Якщо стільки дорослих думають, як врятувати Луку, може, й справді можна його виручити»,— зрадів я.

Мовчанку порушив Махмуд:

— Виходить, Хасан-городовий не знає, кого й навіщо заарештував?

— Маруда сказав йому: то не твоє діло,— швидко відповів я.

— Маруда до Шевеліхіна пішов?

— До Шевеліхіна. Сказав, що його до нього пустять.

— Ти називаєш його Марудою-дурнем, а він он яку свиню підкласти зумів.— Махмуд хруснув пальцями.— Я зараз таке влаштую,— внукам до могили буде з чого сміятися.

Гедеван простягнув Махмудові гроші.

— Не треба. Стільки й не потрібно,— Махмуд усміхнувся йому.— В нашій державі закон — найдешевший товар. Ціна цьому товарові — від чарки горілки до десяти червінців. За те й люблю я свою батьківщину, що добре діло в ній не дорого коштує. А то переїхав би кудись далі.

Махмуд вийшов з майстерні, я намагався не відставати від нього. Біля будинку Бур’янова, що навпроти поліцейського участку, він зупинився й сказав:

— Зайди з двору й подивися в загратовані віконця, що робиться в поліцейському участку.

Я підкрався до віконця, зазирнув і швидко вернувся до Махмуда.

— У кімнаті ліворуч троє поліцейських. Двоє сплять, третій махрою чадить. У кімнаті праворуч Хасан-городовий сидить за столом, а Лука — на лавці. Більше нікого немає.

— Тепер піди поклич Хасана. Скажи йому, що Махмуд чекав його в терміновій справі. Тільки щоб ніхто не чув!.. Тихенько скажи.

Я пройшов в участок повз поліцейських і викликав Хасана, як звелів Махмуд.

Почувши ім’я Махмуда, Хасан насторожився:

— Біжи, я прийду!

Я вибіг з участку, перестрибнув знову через Бур’янову огорожу й причаївся.

Прийшов Хасан.

— Чого тобі?

— За скільки того чоловіка випустиш? — спитав Махмуд.

— Якого там чоловіка випустити? Про що ти говориш?

— Тихіше! Котрого для Маруди заарештували.

Хасан мовчки вп’явся очима в Махмуда.

А Махмуд ніби між іншим і каже йому:

— Учора Шевеліхін питав мене, чи не знаю я, де поділися коні Бастанова, він ладен сам їх викупити, за свої гроші, бог з ними, каже, із злодіями, не до них.

— А ти йому що? — Голос у Хасана затремтів, але він ураз оволодів собою і удавано позіхнув.

— Не міг же я йому сказати, що Хасан-городовий одібрав коней у злодіїв і продав їх у Пашковській землемірам по сімдесят карбованців за кожного! — приязно сказав Махмуд.

— Заприятелювали ви з моїм начальником, нічого не скажеш! Це після того, як ти допоміг йому місце пристава продати? — Хасан сумовито похитав головою.— Ех, добрий чоловіче, і не соромно тобі? Узяв з Гашокова за місце пристава сімсот п’ятдесят карбованців, а Шевеліхіну віддав тільки двісті п’ятдесят? Решта — де?

— Про те знаємо я і Шевеліхін. Не сунь свого рила в справи благородних людей. Скажи краще, скільки візьмеш за того чоловіка,— і по руках!

— Не можу його випустити! — відрубав городовий.

— Чому ж це?

— Маруда по Шевеліхіна пішов. А чоловіка того загадав стерегти.

— А ти іншого посади.

— Кого?

— Мало людей? Он скільки вештається! — Махмуд витяг з кишені четвертну.

У Хасана-городового спалахнули очі, він озирнувся. Вулицею вгору, човгаючись об тини й паркани, плентався п’яний козак.

— Іди сюди! — грізно гукнув на нього Хасан.

Козак не зрозумів, що кличуть його, і видирався далі. Тоді Хасан гукнув ще раз. Козак підійшов.

— Прізвище?

— Чертков.

— Іди, куди йшов.

— Навіщо відпустив? — розсердився Махмуд.

— Це двоюрідний брат осавула Черткова, хіба не бачиш?

— Та що там той клятий Чертков!

— Кричатиме осавул.

— Кожен кричатиме. Дурнів немає.

— Шевеліхін спитає, чого кричить.

— А ти знайди такого, щоб не кричав. Гроші за що береш?

— Ніколи шукати. Шевеліхіна чекаю. Сам знайди й приведи такого, щоб не кричав, та швидше,— Хасан простиг руку до грошей.

— І чоловіка самому привести, і двадцять карбованців тобі, кабанові,— правиш, як міністр.

Настрій у Хасана враз зіпсувався.

— На, бери й давай червінець здачі! — наказав Махмуд.— Та швидше!

Хасан дуже неохоче витяг золотого.

— Іди веди кого-небудь,— сказав він мляво й подався до участку.

— Зачекай, зачекай! — гукнув йому вслід Махмуд.

Хасан спинився. Махмуд трохи подумав, постояв, потер долонею лоба.

— Ну, швидше! — гукнув Хасан.

— Сам піду! — вирішив Махмуд.

Хасан не встиг рота розтулити, як Махмуд підхопив його під руку, і вони зникли в поліцейському участку.

Я виліз із засідки. Чекав недовго. На ганку участку з’явився Лука. Він підкликав мене, розпитав про все докладно, дав щигля по носу й пішов у напрямку до базару.

Я завернув у двір участку. Підтягнувшись, зазирнув у вікно. Махмуд умостився на тій лавці, де щойно сидів Лука. Хасан-городовий, сидячи за столом, гортав товстий журнал. Троє поліцейських куняли, тримаючи на колінах пошарпані книжки.