Дата Туташхіа

— Ми не маємо повноважень розголошувати строк покарання, проте ми люди гуманні й винних у злочинах, вчинених на вимогу згори, судимо несуворо. Ми знаємо, з кого вимагати відповіді, настане час, і ми спитаємо! — сказав Гогі Цуладзе.

Прокурор Калюзе трохи помовчав, а потім сів на підвіконня, перекинув ноги на бік подвір’я й, витягши білосніжною хусточкою порошинку з ока, сказав:

— Ви знаєте, що зміна голови уряду означає зміну політичного курсу. Коли голова уряду залишає за собою також і портфель міністра внутрішніх справ, це означає, що він збирається зробити акцент на внутріполітичних проблемах. Ви згодні зі мною?

— Згодні,— відповів Цуладзе.

— Воно й видно — реакція й терор,— зауважив Дембін.— Правда, в усьому іншому становище не змінилося.

— Чому ж,— заперечив прокурор.— Воно змінилося, і якщо вас цікавить, можу навести вам досить промовистий приклад.

— Просимо.

— Його імператорська величність нещодавно звелів розбудити о третій годині ночі пана прем’єр-міністра й наказав йому негайно прийти. Його імператорська величність з поганим настроєм зустрів голову ради міністрів і міністра внутрішніх справ, кинув йому на стіл якийсь твір, аркушів на шістнадцять, списаних з обох боків, і грізно промовив: «Пане прем’єр-міністр, ви присяглися мені в тому, що невдовзі виведете мою імперію із стану смути й безладдя. Де ж ваша обіцянка? Що означає оце?!» Пан прем’єр-міністр попросив дозволу ознайомитися з документом. Діставши згоду, він узяв червоний олівець і почав читати. То був складений трьома студентами Петербурзького університету проект реорганізації Російської імперії шляхом проведення докорінних реформ. Починався проект з думки, що цар мусить зректися престолу, а кінчався закликом до ліквідації приватної власності.

— Яка прекрасна молодь пішла, пане прокуроре! — не стримався Лука Петрович Дембін.

— Чудова, пане Дембін, блискуча, але... дозвольте продовжити... поки государ імператор нервово ходив сюди й туди по кабінету, пан прем’єр-міністр знайомився з проектом, роблячи помітки червоним олівцем.— «Закінчили?» — спитав імператор. Пан прем’єр-міністр кивнув головою.— «Ну як?» — «У мене до вас є прохання, ваша величність!» — «Кажіть!» — «Я, ваша величність, не скривджений вашою увагою й довірою. Тому прошу вас видати такий наказ: «Надалі, до опанування правил правопису російського, державних проектів не писати, часу не відбирати! Микола». На цих шістнадцяти аркушах допущено понад шістдесят стилістичних, орфографічних і пунктуаційних помилок, ваша величність. Я надішлю ваш наказ авторам листа, встановлю над ними нагляд і доповім вам про наслідки. Государ імператор згодився. Рукопис було відіслано студентам на адресу університету. Конверт зі штемпелем його величності, природно, викликав серед студентства великий ажіотаж, близько двохсот молодих людей зібралося на урочисте розпечатування й читання пакета. І наслідок: двоє залишили університет і доїхали до батьків, у маєтки, експропріації яких вони так завзято домагалися в своєму проекті. Третій — спився! Цар лишився на троні, необхідні реформи здійснює прем’єр-міністр. А ви кажете, що нічого не змінилося. Як вчинив би попередник пана прем’єр-міністра? Запроторив би їх на заслання... Хочу довести до відома, що про ваш бунт панові прем’єр-міністрові доповіли, і віднині все робитиметься згідно з його розпорядженнями.

— А що ж робитиметься, цікаво знати? — спитав Гогі Цуладзе.

Пан Калюзе посміхнувся й сказав:

— Нічого нового, абсолютно нічого! Ви мене зрозуміли?

— Як це — нічого? — здивувався Лука Петрович.

— Зрозуміло, я трохи переборщив. І справді! Як це нічого? Будуть нововведення, неодмінно будуть! Ну, скажімо, вам дозволять діяти, як ви знайдете за можливе,— у межах в’язниці й законності. Оце і є нове. Далі — суд визнав вас винним, і вам: винесено відповідний вирок. Вирок є закон, і закон має здійснюватися за будь-яких умов. Як казали в давнину, pereat mundus, fiat justitia[43]. Отже, ви залишитеся сидіти, поки не відбудете повністю покарання. Повинен повідомити також, що присутствія, які розглядають скарги й прохання про помилування, діятимуть, як і до цього, і щодо бунтарів не вживатимуть надзвичайних заходів. Так, що ж іще?.. Ага, згадав — як і раніше, ті, хто відбув строк покарання, звільнятимуться, і, як завжди, прийматимуться нові групи засуджених. Іще: гадаю, ви нам передасте заложників, як обіцяли, і ми їх покараємо, як і належить. Оце і все. Здається, я нічого не забув. За провини, вчинені у в’язниці до сьогоднішнього дня, держава карати вас не буде, їй досить і того, що виконується за законом, інакше кажучи,— ви відбуваєте належний вам строк покарання. Живіть як хочете, але майте на увазі, що нового злочину вам не подарують...

Прокурор Калюзе не став чекати реакції на свою промову, побажав парламентерам здоров’я й пішов.

Оце й усе.

А реакція, правду кажучи, була приголомшлива,— парламентери стояли, як ідіоти, встромивши очі в порожнє вікно. Тривалу мовчанку порушив сміх Гогі Цуладзе.

— Оце так прем’єр-міністр! — промовив Лука Петрович.