Дата Туташхіа

Хлопець знову одірвав на стіні смужку шпалери, засвітив свічку і, стоячи спиною до абрага, втупився у вогонь.

Абраг оглядів кімнату.

— Коли ти був маленький, у цих двох кімнатах жила вчителька, її звали Тіко, Тінатін Орбеліані...— Він згадав давню, грозову для нього ніч і самовідданість квартирантки, яка хитро й спритно прикрила його.— Де Бечуні, Гуду?

— Індиків погнала вчора на базар. Уранці повернеться.

Повз камін Туташхіа пройшов у глибину кімнати, відсунув ширму, зазирнув у суміжну кімнату. У вікно дивився місяць, розливаючи по кімнаті тьмяне світло. Абрагові згадалося все, аж до дрібниць: тут стояло ліжко Тіко Орбеліані, тут він припав до стіни, коли Тіко виставляла козаків та їхнього осавула. І згадав він, як вчителька  кинулась йому на груди і тієї ж хвилини у вікні жаринами блиснули очі Бечуні.

Абраг стріпнув головою і обернувся.

Хлопець був дуже стрункий і на свої роки здавався високим. Він дивився гостеві прямо у вічі, немов боявся пропустити хоч найменший абрагів рух.

— Ну, добре,— сказав Туташхіа.— Тепер давай розпалимо камін. Я намок до рубця, обсушуся й погомонимо. Мені треба піти звідси до світанку.

Туташхіа зняв зброю, поклав її біля себе, сів на маленький ослінчик і почав роздягатися. Гудуна поклав на жар сухі тріски й подмухав. Спалахнуло полум’я. Туташхіа порозвішував біля каміна шкарпетки й ноговиці, поставив до гарячої стінки чув’яки. Сорочку напнув на колінах, а блузу подав хлопцеві,:

— Візьми, допоможи, будь ласка!

Хлопець глипнув скоса на блузу, одсунувся разом з ослінчиком, на якому сидів, наприндив губи і втупився в камін.

— Чого це ти? Де тебе навчили так поводитися з гостем? — здивувався Туташхіа.

Запитання змусило Гуду отямитися. Він зніяковів і глянув абрагові прямо у вічі, але не побачив у них і тіні недовіри, а відчув тільки тепло, що струмувало з них. Страх минув, на душі стало легше, він заспокоївся. А заспокоївшись, зрозумів, що замість щирої гостинності, з якою, все обміркувавши, збирався зустріти гостя, він піддавсь затаєній у собі ненависті й зустрів його надто холодно, а це могло зруйнувати всі його заміри. Від блузи вже парувало, а він ніяк не міг витиснути з себе жодного слова, нехай не привітного, а хоч доброзичливого. Він злякався, що крутий поворот від неприязні до привітності міг видатися гостеві дивним і що чоловік, відомий своєю проникливістю й хитромудрістю, не міг не помітити навіть тіні фальші в хазяйській гостинності. Від усіх тих думок він дуже схвилювався, йому стало незручно сидіти на ослінчику, і він засовався, закрутився.

— Ти схвильований, Гуду? Через мене? Висушу бурку й піду. Не знайдеться в тебе дрібних сухих дровець?.. Щоб висушити бурку, треба багато жару.

Гудуну пройняв дрож, пробіг по всьому тілу, і від того пересмикнуло його в плечах.

— Ти не застуджений? — спитав Туташхіа.— Давай я сам принесу. Де вони в тебе?

— Тут, у комірці. Надвір виходити не треба. Зараз принесу.

Туташхіа почав одягатися.

— Ти народився в листопаді, під знаком Стрільця, як і я! — сказав абраг.

Гудуна Пертіа взяв щипці, попідкидав головешки в каміні, статечно підвівся й вийшов з кімнати. У коридорі він на мить зупинився. Потім відчинив двері в комірку і витяг з дров загорнутий у ганчірку револьвер. Серце в нього калатало, перехоплювало дух, та це швидко минуло; до нього вернулися спокій і рішучість, він розгорнув зброю, відкинув ганчірку, звів курок, сховав револьвера на грудях і навпомацки почав вибирати де дрібніші дрова. Вибирав і, грюкаючи, кидав їх на підлогу — хотів, щоб було шумно!

Під помостом у курятнику знову заспівав півень. Озвався й сусідів. Хлопець перестав вибирати дрова, подумав і прошепотів:

— Незабаром почне розвиднятися. Не буде він ждати світанку...

Він набрав великий оберемок дров і поспішив до каміна.

Дата Туташхіа був уже вдягнений, підперізував чоху поясом з кинджалом. Присунувши стільці ближче до вогню, він розвісив на них бурку.

Хлопець кинув дрова перед каміном, поклав кілька трісок на жар і нахилився, щоб роздмухати під ними вогонь.

— Дай лишень я, подивишся, як у мене виходить,— абраг поплескав хлопця по плечу.

Хлопець випростався й поступився йому місцем. Туташхіа підсунув ослінчика, через плече всміхнувся хлопцеві, що стояв у нього за спиною, нахилився й почав дмухати на вогонь з протяглим свистом. Гуду Пертіа засунув руку за пазуху, витяг револьвера, прицілився абрагові в голову й натиснув на спусковий гачок.

Пролунав постріл. Він знову звів курок. Дата Туташхіа,— наче його кілком по голові трахнули,— лобом ударився об плиту каміна, вмить уперся долонями в підлогу й закам’янів. Хлопець знову прицілився, але вистрілити не встиг: Туташхіа якось скинувся і ще не встиг звестися на ноги, а револьвер Гуду Пертіа був у нього в руках.

Вони стояли й дивилися один одному в вічі — між ними було три кроки, не більше. Незмірно великий подив і глухий смертельний біль скривив обличчя Даті Туташхіа. Гуду Пертіа насторожено чекав. Він хотів тільки одного — залишитися живим — і шукав виходу. Він не виявляв ні розгубленості, ні страху і зовсім не збирався просити пощади.