Читаем Дата Туташхіа полностью

З’ясуванням причин дій Мушні Зарандіа уже в перші місяці його служби зайнялися відповідні члени Кавказької жандармерії. Минуло кілька років, але виразної думки так і не було висловлено, бо особистість Зарандіа ніяк не вкладалася у відомі рамки. Усе в ньому було незрозуміле. Скажімо, він досить своєрідно ставився до винагороди за свою працю і просування по службі. Був випадок, коли ми перевели його з однієї посади на іншу, нижчу, бо Зарандіа був потрібен саме на тому місці. Платня зменшилась, але від нього жодного слова не почули ні про пониження, ні про зменшення платні. У другому випадку друзі Зарандіа хотіли перевести його на посаду заступника управляючого якимсь податковим відомством. Він не виявив жодного почуття вдячності чи радості, хоч і посада була висока, і платня втричі більша, не кажучи вже про інші доходи, можливі на такому місці. Згодом я переконався, що ні прагнення до просування по службі, ні бажання збільшити свій достаток не були причиною дій Зарандіа. Було б також помилкою приписувати вірнопідданським почуттям і великодержавним переконанням ту щирість, сумлінність і чесність, які Зарандіа — родом грузин, походженням селянин — виявляв у своїй діяльності. Він був далекий від таких почуттів і переконань. До того ж цей чоловік не справляв враження ідеаліста, але й не належав до тих недалеких суб’єктів, яким з дитячих років прищеплюють покірність, слухняність і сліпе, неосмислене почуття обов’язку. Одним словом, Зарандіа був лабіринтом, вихід з якого міг знайти або випадок, або час.

Настав день, коли випадок підтвердив мій здогад, гіпотезу перетворив на факт, і це було наслідком однієї розшукної операції, яка була задумана так вдало, що її можна вважати витвором Зарандіа, але й програна вона була, як на мене, вдало.

У своїх записах я не намагаюся розповідати про окремі випадки, хоч би які цікаві вони були, але саме в певних ситуаціях люди відверто виявляють себе, і це дає змогу робити узагальнення і висновки. В цьому випадку розповідь потрібна для того, щоб з’ясувати причину дій Зарандіа і дати відповідь на запитання: що спонукало цього чоловіка до таких дій.

На початку дев’ятисотих років ми одержали зашифровану телеграму нашого резидента в Німеччині. У телеграмі повідомлялося, що один відомий доцент Московського університету, родом грузин, пароплавом «Аделаїда» приблизно через місяць виїде в Батумі. Доцент має везти нелегальну літературу.

Довго не роздумуючи, я цю справу і всі зв’язки з резидентом передав Зарандіа. Програма-максимум, кажучи теперішньою мовою, передбачала вилучення літератури, арешт особи, котра привезла її, і знешкодження групи, якій призначалася та література. Програмою-мінімумом було — у жодному разі не допустити розповсюдження літератури. Через кілька днів Зарандіа подав план операції. Він видався нам трохи громіздким, але автор плану настійливо просив погодитися з ним, нічого не змінюючи. Зрештою він навернув нас до згоди і взявся до діла.

Він почав з того, що послав у Німеччину агента, котрому резидент «здав» доцента. Потім агент придбав такий самий комплект чемоданів, який мав доцент. Коли доцентові принесли в готель нелегальну літературу, агент і резидент перевірили, в якому саме чемодані лежить той вантаж, що цікавить нас, і яка його вага.

Настав день, коли на «Аделаїді», яка вийшла в море, перебували доцент, наш агент і два однаковісінькі чемодани, що належали двом цим особам.

Пароплав мав прибути до Батумі опівдні. Вночі напередодні прибуття агент замінив доцентів чемодан, у якому йшла література, на свій чемодан. Це було передбачено планом Зарандіа, бо на той час, перевозячи нелегальну літературу, підпільники вдавалися до такого маневру: за чотири-п’ять годин ходу до порту, поблизу судна, яким везли літературу, найчастіше в сутінках, з’являвся «рибалка» — легенький вітрильник або якийсь пароплавчик. Якщо на човні був умовний знак і він плив до місця призначення курсом пароплава, чемодан прив’язували до рятувального круга й викидали його в море. «Рибалка» підбирав рятувальний круг, і знайти літературу ми вже не могли. Нас уже кілька разів обдурювали в такий спосіб, і тепер, коли б і викинув доцент свій чемодан, до рук «рибалок» потрапив би цей порожній агентів чемодан, а не література. Хочу одразу застерегти, що доцент цим маневром не скористався і що обмін чемоданів нашим агентом мав інше призначення, згодом ви в цьому пересвідчитеся.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее