День відбуття

— Це нематеріальна основа людини, сутність, так би мовити. Ну, щось подібне до такого поняття, як «душа», але набагато складніше. Єство кожної людини помирає разом з нею. Моє ж єство може існувати і після моєї смерті серед харгілонів. Я від народження ношу їхній андан, який був закладений у тіло якоїсь моєї пращурки тисячу років тому. Щойно закладений у живе людське тіло андан являє собою зародок складної форми, частинку андану, який забезпечує існування колонії. Цей андан-зародок успадковується дитиною того, кому він закладений. І так постійно. Він існує у тілі жінки і передається лише дівчинці, яку вона народжує. Протягом тисячі років андан трансформується, вдосконалюється, утворюючи, врешті-решт, єдине ціле з єством людини.

— А якщо народжується хлопчик?

— Він помирає. Ще під час зачаття, якщо утворюється ембріон чоловічої статі, він автоматично стає нежиттєздатним. Це властивість андану. Тоді стається викидень, або ж дитина гине невдовзі після народження. І так доти, доки у роду не з’явиться дівчинка. Чув, напевно, буває, що жінка ніяк не може виносити вагітність — викидні раз за разом. Ну, ось…

— А якщо жінка сама випадково загине? — спитав Сергій. — Ну, просто. Попаде під машину, припустімо…

— Тоді андан гине. Адже він не має властивості оберігати свою господиню. А колонія харгілонів, яка його заклала, коли старий андан повністю виходить з ладу, об’єднується з іншою колонією, в якої андан живий і десь, образно кажучи, ходить. Такі випадки бувають. Від цього їхні колонії поступово збільшуються у розмірах, а кількість їх зменшується, адже люди періодично випадково гинуть, і лінія, у якій існує конкретний андан, обривається. А колонія може закладати лише один андан — раз на тисячу років. Імовірність, що за тисячу років хоча б одна з жінок, які продовжують одну генетичну лінію, загине, не встигнувши народити дівчинку, відносно висока. Тому колонії об’єднуються досить часто. Розумієш? А кількість їх поступово зменшується. Це дуже болючий процес для харгілонів і не тільки…

— Що значить — не тільки?

— Якщо гине андан, колонія повинна об’єднатися з іншою, найбільш спорідненою за всіма ознаками. А такі колонії зовсім не обов’язково існують поруч одна з одною. Одна може знаходитися у нас, а інша — на протилежному кінці земної кулі. Тоді у надрах відбувається щось жахливе. Як зараз у Туреччині. Земна поверхня здригається, те, що на ній, руйнується, гинуть люди. Для нас це явище має назву «землетрус». Воно вивчене і має певні наукові обґрунтування — рухаються, мовляв, різні шари земної кори і так далі. Тільки ніхто не здогадується, чого ж вони рухаються…

— Струнка теорія, — зауважив Сергій. — Сама придумала чи, може, десь вичитала?

— Сама дізналася, — поправила Юлія, не звертаючи уваги на його сарказм.

Тон її, здавалося, втратив будь-які емоції, і вона наче розповідала для годиться, не сподіваючись на те, що їй повірять.

— Що означає — дізналася?

— Те й означає. Цикл андану, який я ношу, завершується. Отже, вдосконалився настільки, що здатний зробити моє єство придатним для існування там. За тисячу років перебування у живому людському тілі з ним відбуваються необхідні перетворення, і, коли вони сягають певного рівня, відбувається таке свого роду включення… Андан з’єднується зі свідомістю, і чергова його господиня дізнається про все. Це наче… Ну, вся ця інформація, яку я зараз тобі розповідаю і яка існувала у мозку всіх носіїв андану ніби в закодованому стані, несподівано розкодовується, і тоді ця остання жінка дізнається про свою місію. Усі мої пращурки тисячу років жили і помирали, не здогадуючись про його існування, про те, що передають його своїм дітям. Мені ж «пощастило» бути останньою у цьому ряду. Саме моє єство, відбите на цьому андані, повинно існувати наступних тисячу років там, серед них. Адже саме на ньому дозрів оцей досконалий субстрат, який повинен забезпечувати колонію найближче тисячоліття. Розумієш? Його вже не можна відокремити від мого єства. Це одне ціле. Пройшло тисячу років. Вони повинні забрати андан, який дозрів у моєму тілі. Тому саме я тисячу років мушу усвідомлювати, що закладена у складний механізм поїдання мертвого людського тіла! Ти здатен зрозуміти це? Ти помреш за кілька десятків років, і твоє єство навічно заспокоїться незалежно від того, приємним було його існування чи ні. Розумієш? Ти маєш можливість жити спокійно, не переймаючись цим. А моє єство буде ще тисячу років знати, що позбавлене тіла! Воно ще тисячу років перебуватиме під землею, чуючи сморід мерців!

Більше говорити вона не могла. З Юлією коїлося щось жахливе. Вона дихала часто і у прямому розумінні не могла знайти собі місця. Приголомшений Сергій не наважувався не те що торкнутися її, а навіть сказати слово. Та вона на диво швидко опанувала собою.