Диригент

Один із чоловіків, який сидів поряд із Дюпре й дивився на екран, кивнув, не виявляючи особливого здивування. Джим Вілсон був нинішнім очільником Національного центру кримінальної інформації і одним із перших, хто здійснив прорив у своїй царині. Його картотека містила інформацію не лише про вбивства, зґвалтування і збройні пограбування, а й про умовно звільнених ґвалтівників, членів злочинних угруповань, терористів, зниклих осіб, тих, хто жив під чужим іменем... Він добився того, що агенції зі всього світу розширювали його базу даних, надаючи відомості про кримінальне минуле тисяч злочинців; ця база налічувала близько п’ятнадцяти мільйонів записів. Другим чоловіком був Майкл Вердон, директор підрозділу кримінальних розслідувань. Всі знали, що вони з Вілсоном були давніми друзями. Обом було близько шістдесяти років, і вони одночасно вступили до ФБР. Наразі обоє чоловіків почали лисіти, і їм було доволі важко укладати поріділе волосся на голові, що блищала дедалі яскравіше. На цьому схожість закінчувалася. Майкл Вердон був у чудовій формі, міг похвалитися бронзовою засмагою моряка і з легкістю здав би нормативи з фізичної підготовки для кадетів. Натомість Вілсон був одним із тих чоловіків, які могли видатися підтягнутими, якщо дивитися на них іззаду. Спереду випинало кругле черево — не менше за живіт жінки на шостому місяці вагітності, — що розвіювало всі ілюзії стосовно його фізичної підготовки. Вілсон і Вердон були розробниками таємної описової Системи ідентифікації — революційної програми вісімдесятих, що дозволяла порівнювати ознаки злочину з нахилами занесених до каталогу вбивць, чия поведінка була проаналізована. Програма допомагала виявити аналогії, збіги, ймовірних підозрюваних. За тих часів вона могла вивести на слід зловмисника, якщо той вже сидів у в’язниці або досі перебував за ґратами, й на додачу зберігала список його співкамерників і можливих спільників. Порівняно з сучасними технологіями ця Система була чимось допотопним, хоча саме вона заклала підґрунтя нинішніх баз даних, що використовувалися в усьому світі. Вілсон погортав сторінки своєї копії звіту Амаї Саласар і погодився з Майклом Вердоном, коли той озвучив запитання, що напрошувалося само собою:

— Чому ми не найняли її, коли вона була студенткою? Деякі з наших найкращих агентів — випускники Лойоли.

Джонсон кивнув.

— Так, шеф накинув на неї оком. — Він вказав підборіддям у бік Дюпре, який уважно спостерігав за жінкою на екрані. — Він спробував це зробити. Ідеальна кандидатура: без кримінального минулого, з дванадцяти років вчилася тут і завжди у чудових інтернатах. Мала пару несерйозних інтрижок з однокурсниками-американцями — нормальними, неконфліктними хлопцями. Розходилися мирно. Жодних наркотиків, жодної зброї, жодних скандалів. Ми отримали спеціальну рекомендацію від ректора Університету Лойоли. Саласар захистила блискучу дипломну роботу, присвячену... — Джонсон пошукав у звіті повну назву. — Ось вона: «Наукова невербальна комунікація стосовно неповнолітніх із високим ризиком соціальної ізоляції». Однак, коли ми почали перемовини з нею, вона оголосила про свій намір повернутися до Європи.

— До Іспанії, — втрутився Дюпре, який до тієї миті зберігав мовчанку.

— Так, на північ Іспанії, до Памплони, — уточнив Джонсон. — Попри те що Національна поліція або Цивільна гвардія — головні органи державної влади — залюбки взяла би її на роботу, Саласар обрала маленький відділок Наваррської поліції.

— А тепер вона знову тут, — замислено мовив Вердон, не звертаючись ні до кого конкретно. Він встав зі свого місця біля Дюпре й вмостився у конференційному кріслі поблизу дверей.

— Так, — усміхнувся Джонсон. — Правду кажучи, ми ніколи не випускали її з поля зору. Як і передбачалося, вона зробила карколомну кар’єру завдяки здобутій освіті: стала наймолодшою інспекторкою у своїй країні й невдовзі мала отримати підвищення... Все бездоганно, але.

— Вони не знають, як вчинити з нею, — мовила агентка Такер, неохоче жбурнувши свою копію звіту на стіл. — Жодна добра справа не лишається непокараною, особливо якщо її зробила жінка, — додала вона, хитаючи головою з удаваним смиренням.

Джонсон вигнув брову. За будь-якої нагоди Такер висловлювала свою активну позицію стосовно сексизму. Джонсон припускав, що, подібно до інших жертв, вона чимало вистраждала через те, що була жінкою й афроамериканкою. Та він також знав, що вона була затятою кар’єристкою, що претендувала на посаду Дюпре і, піднімаючись на вершину, не гребувала ходити по трупах тих, з ким розправилася. За останні два роки Такер позбулася трьох криміналістів, яких призначили її асистентами, — одного чоловіка й двох жінок. Якщо вона терпіла Емерсона біля себе, так це лише тому, що він був професійним підлабузником і мав беззаперечний талант без мила в душу лізти.

Емерсон здвигнув плечима.