Диригент

Не відриваючи очей від карт, Енґрасі повільно перетасувала їх, зосереджена на формулюванні запитання. Кинувши колоду на стіл, вона «підрізала» її і знову перемішала. Енґрасі ніколи не обирала карти сама. Ця колода була такою старою, засмальцьованою, добре знайомою, що, витягаючи ту чи іншу карту сорочкою догори, вона розрізняла пожовтілі від часу цятки на зворотному боці й кутиках основних арканів. Коли вона ворожила для себе, то вдавалася до циганського методу, згідно з яким необхідно тлумачити десять карт, що лежать зверху. От і зараз вона розклала першу десятку у формі кельтського хреста. Перевернула першу карту, що позначала Амаю у сьогоднішньому ворожінні. Випала «зірка». Прекрасна оголена дівчина, що сиділа під безхмарним зоряним небом, виливаючи з глечиків воду своєї мудрості у річку, що губилася за обрієм. Енґрасі усміхнулася. Так, то була її дівчинка. Ця карта найкраще уособлювала її юність, вроду, світло її душі. Ясність розуму, що допомагала їй розпізнавати істину і чітко бачити те, чого не могли розгледіти інші. «Зірка» віщувала блискуче майбутнє, удачу, усмішку сил добра, прихильність небес. Жінка взяла наступну карту з колоди й перевернула її, передчуваючи, що побачить, ще до того, як її погляд упав на очниці Смерті, яка відтинала голови на полі бою. Вона не схотіла покласти цю потвору на належне місце — над «зіркою», ніби побоюючись, що похмура тінь нависне над реальною дівчинкою, що спала нагорі.

Воліла тримати її у піднятій руці, не дозволяючи торкнутися першої карти. Парка — найстрашніший аркан Таро — не завжди символізувала смерть. Дуже часто, як у випадку з Амаєю, вона попереджала про неминучість, стрімкий розвиток подій, виткану богинями долю, на яку неможливо вплинути. Конкретна вказівка на серйозну небезпеку і шанс якнайшвидше уникнути її.

Енґрасі з огидою вдивлялась у порожні очниці скелета, немовби шукаючи у тій чорноті відповідь на свої запитання. Аж раптом хтось щосили постукав у двері. Сполошившись, жінка упустила карту, що лягла на попередню, прикривши все зоряне небо й більшу частину волосся красуні з глечиками. Наполегливий стукіт повторився. Енґрасі підвелася і кинула всю колоду на стіл, не забувши відсунути карту Смерті подалі від благословенної зірками дівчини. Стривожена, вона зупинилася перед дверима.

— Хто там?

— Енґрасі, це я, Хуан. Відчини, будь ласка.

Енґрасі послухалася. Перед нею постало перекошене, залите слізьми обличчя її брата.

— Енґрасі, де дівчинка? — перелякано спитав він.

— Амая нагорі, спить. З нею все гаразд. А ти знаєш, котра зараз година? — відповіла вона, бажаючи повернути його до тями.

— Я маю побачити Амаю. Вона вб’є її, — відказав Хуан, увірвавшись до будинку й відтіснивши сестру вбік.

Він помчав до сходів. Енґрасі кинулася за ним, намагаючись попередити:

— Хуане, ні... Не відчиняй...

Жінка наздогнала його тієї миті, коли він торкнувся ручки й штовхнув двері. В отворі показалася загострена морда Іпара. Пес роззявив пащу і клацнув зубами. Він не дотягнувся до пальців Хуана, проте оросив його слиною.

Хуан зблід і змінився на лиці. Розвернувшись до сестри, він пробелькотів:

— Що?..

— Це Іпар, — дуже серйозно відповіла Енґрасі. — Віднині він охоронець Амаї. Нам краще спуститися. Треба поговорити.

Кілька секунд він стояв нерухомо, загіпнотизовано дивлячись на двері, за якими спала його донька, відчуваючи мовчазну присутність собаки, що насторожено вичікував на порозі. Потім він перевів погляд на сестру, кивнув і мовив тихо, але рішуче:

— Я підпишу всі документи, аби Амая могла поїхати до тієї школи. Необхідно витягти її звідси. Негайно!

Енґрасі ніколи не бачила брата таким категоричним.

— Що сталося?

— Сталося те, що Росаріо знову кудись ходить ночами, як це робила до народження Амаї. Вона взялася за старе, Енґрасі. Якщо ми не завадимо їй, вона вб’є її. — Він ударився у сльози. — Росаріо вб’є мою дівчинку.

56. Інфекція

Болота

Вечір вівторка, 30 серпня 2005 р.

Температура була не дуже високою, проте все її тіло невпинно здригалося від ознобу. Коли Амая пішла до вбиральні, вона подумала, що помирає, відчувши нестерпний пекучий біль у животі. Спітніла й напівпритомна, вона вирішила дослухатися до поради знахаря, проклинаючи своє невезіння. На щастя, Аннабель мала великий запас однодозових антибіотиків від інфекції сечовивідних шляхів.

— Надзвичайно ефективні ліки. За двадцять чотири години недуга видасться вам лихим сном. Знаю з власного досвіду. Ця вода і ці мікроби... — Вона розчинила вміст пакетика у склянці з невеликою кількістю води й простягла її Амаї. Затамувавши дух, дівчина все випила. Тим часом Аннабель вмовляла її попоїсти.

Рибалки спорудили імпровізовані столи, поклавши дошки на труби, холодильники, морозильні камери й різноманітні меблі. Навколо розставили десятки шезлонгів, що належали головам родин. Хоча Амая присягалася Аннабель, що не зможе проковтнути жодного шматочка через жар і біль, звабливі пахощі засмажки, яку готували на переносній плиті, миттєво пробудили у неї апетит.

— Що це так смачно пахне?