Диригент

— Люди кажуть, якщо ти простуєш болотом і чуєш грім у ясному небі, треба розвертатися назад. Болотні духи збираються разом; якщо хтось потривожить їх, вторгнеться на їхню територію, вони занурять його у сон, що триватиме щонайменше сто років.

— Ріп Ван Вінкль. — Усі озирнулися і глянули на Дюпре. — Новела Вашингтона Ірвінга.

— От бачите, — сказав Джонсон. — Це просто новела.

— Щоправда, — зазначив Дюпре, — Ірвінг спирався на давні вірування і легенди гірських країв, коли писав свій твір. Різні способи описувати той самий страх у різних куточках світу, — мовив він до Амаї. Дівчина замислено дивилася кудись у далечінь, не слухаючи розмови колег. Вона згадувала інші громи, що лунали у минулі часи.

— Цей грім означає, що далі йти не можна, — проголосив рибалка. — Ми думали, що ви знаєте, куди прямуєте, але нас веде цей зомбі...

— Хвора жінка, — перебив його знахар. — Жертва викрадачів, яку десять років тримали у полоні. Вона не обирала такої долі. Виявіть більше поваги.

Чоловіки опустили голови, проте не ворухнулися.

Знахар розвернувся й підійшов до Медори.

Дюпре кинув ще один промовистий погляд на рибалок, незадоволено цокнув язиком і відрізав таким тоном, наче йому урвався терпець:

— Нам байдуже. Вертайтеся, якщо бажаєте. Чекайте на нас біля човна. Ми не можемо гаяти час. На карту поставлено життя дівчаток.

— Навіть і не думайте, — втрутився Шарбу, який весь цей час мовчав. — Якщо ми дозволимо цим наляканим селюкам повернутися до човна, вони дременуть звідси, щойно почують громовий гуркіт. Утечуть, мов болотні щури, покинувши нас напризволяще.

Дюпре запитально глипнув на чоловіків, проте вони відвели очі.

— Вибачте, друзі, але вам доведеться піти з нами. Пізно відступати, — підсумував Булл, даючи зрозуміти, що розмову завершено.

— Ми що, заарештовані? — спитав Клайв.

— Ні, — відказав Шарбу. — Але якщо ви наполягатимете на тому, щоби залишитися, я прикую вас до одного з цих дерев, де повно вогняних мурах, і ви чекатимете на нас, поки ми не повернемося.

Каджуни неохоче рушили вперед.

Рівнина різко обривалася, упираючись у густі чагарники, що утворювали природний бар’єр і сягали висоти вдвічі більшої за середній людський зріст. Тієї миті, коли вони дісталися огорожі, над їхніми головами знову пролунав гуркіт грому. Рибалки з сумом переглянулися. Медора прошмигнула між заростями, подряпавши шкіру. Інші наслідували її приклад. Перед ними постала огорожа, що оточувала будинок, який з тієї відстані видався їм величезним.

— Перед вами колишня плантація «Гранд Баю», — прошепотів Дюпре.

Рухаючись слідом за Медорою, вони почали обходити маєток. Булл жестом покликав Дюпре й вказав на місця, де кріпилися відеокамери. Оглянувши їх зблизька, він переконався, що більшість вийшли з ладу після бурі. Майже всі заросли лишайниками й бур’янами, а деякі висіли під дивним кутом, що аж ніяк не передбачав нормального стеження. Паркан подекуди облупився, а зірвані з петель парадні двері трималися лише завдяки товстому ланцюгу з новим змащеним замком, що поєднував дві стулки. Скрізь були ознаки того, що якихось кілька годин тому вся ця місцевість була затоплена. Медора звернула вбік від входу і, пройшовши трохи вперед, залізла під густі кущі, що облямовували двері. Частина огорожі виявилася зламаною; нижній отвір був достатньо великим, аби протиснутися туди. Тендітна Медора поповзла, загрузаючи у багні й вивертаючи перев’язану ногу.

Усередині будинку вода доходила до колін, хоча численні плями свідчили, що її рівень був значно вищим; за останні години він опустився, проте на одній із ділянок вода застоялася, утворивши природний басейн, який, на переконання Амаї, раніше використовувався для догляду за водно-болотними угіддями. Складалося враження, ніби баю заволоділо плантацією, названою на його честь. Найбільш імовірно, що болото було найпершим власником цієї території задовго до того, як тут оселилися люди.

Поверхня води здавалася спокійною, темною і загрозливою, наче велике чорне свічадо. Удалині бовваніло щонайменше п’ять споруд, що оточували основну, яка розташовувалася на невеличкому пагорбі й була єдиним незатопленим місцем. Перша будівля нагадувала колишню стайню — прямокутне приміщення, вщерть забите металевими джбанами й пластиковими пакетами різних кольорів та розмірів. Там нікого не було.