Диригент

Група покинула кемпінг іще до світанку. Вже понад годину вони плили болотом. Після попереднього спекотного дня і двадцятисемиградусної нічної температури здавалося неможливим, що стане так холодно. Зависла в повітрі вологість приставала до шкіри, мов плівка крижаного поту. У міру того як припікало сонце, туман, що вкривав усю поверхню озера щільною пеленою, потроху піднімався. Бліде, змучене обличчя Дюпре свідчило про пережиті страждання, але, всупереч цьому, його рухи були сповнені рішучості та сили, що, здавалося, народжувалися у тому самому місці, що й вчорашній біль. Він пошепки віддавав накази Буллу, який керував човном разом із двома каджунами. Амая, Джонсон і Шарбу вмостилися посередині, прикрившись пластиковими плащами, позиченими рибалками. Попереду, в носовій частині, влаштувалася Медора, яка нагадувала чорну гальюнну фігуру. За нею доглядав знахар, який наполіг на тому, щоби супроводжувати їх. Вони проминули береги, затоплені внаслідок бурі два дні тому. Рельєф поступово набував звичної форми. Уздовж болота виднілися ряди хижок, що в найкращому випадку були понівечені, зсунуті з фундаменту, неначе вивернуті чиєюсь могутньою рукою, або, навпаки, нахилені вперед, мов придворні, що смиренно кланялися своєму королю — величному баю. Деякі дерева дрейфували за течією, а деякі — наполовину вирвані — нерухомо лежали на рослинному покрові. Між бурими від баговиння каналами стирчала грот-щогла кількох риболовецьких суден, що пішли під воду, потягнувши за собою життєвий устрій їхніх власників.

Щойно небо посвітлішало, сонце почало пекти. Туманні візерунки моментально змінилися роями москітів, що дзижчали над водою. Мандрівники заплили до баю, що здавалося похмурим навіть при яскравому вранішньому світлі. Верхівки дерев, яких ніколи не дістанеться вода, облямовували прохід, утворюючи своєрідний зелений тунель. Рибалки показали їм місце, звідки випинали якісь жорсткі горбки — очі кайманів, які стежили за ними з води. Клайв спрямував рушницю на щільні крони.

— Обережно! Коли вода піднімається, змії шукають прихисток на деревах і часто падають на здобич.

Вони з острахом глянули вгору, усвідомлюючи, що їхня необізнаність із життям на болоті не дає їм відрізнити змію від гілки або від однієї з темних ліан, що звисали звідусіль. Течія баю слабшала у міру того, як вони проникали у маленьку неглибоку затоку. Булл заглушив двигун і підняв гвинт. Попереду розкинувся густий ліс. Невисокі дерева приплюснутої форми ще більше затьмарювали проміжки між ними. Повітряні корені здіймалися над водою заплутаним клубком, неначе зробленим із кісток і дещо схожим на мангрові зарості, але цілком чорні.

Амая помітила якийсь рух у тіні й націлила туди пістолет. До берега, зацікавившись новоприбульцями, наблизилися дикий кабан і вісім дитинчат. Один із рибалок підняв зброю. Дюпре позирнув на нього й хитнув головою.

— Навіть не думайте! Останнє, чого б нам хотілося, — оголосити про нашу присутність.

Чоловік цокнув язиком, виражаючи незадоволення.

— Одна з найважливіших рис справжнього каджуна — вміння їсти все. Вепр може вирішити проблему харчування моєї родини на два тижні, — щиро пожалівся він.

— Можливо, ви вполюєте його дорогою назад, — пообіцяв Дюпре.

У передній частині «Зодіака» ворухнулася чорна фігура — уособлення смерті. Плащ сповз із її спини, відкривши висохле тіло. Багатошарова біла пов’язка та шина, накладені знахарем для додаткового захисту, заіскрилися у бляклому сяйві болота, що неначе підсвічувало тканину зсередини. Медора нахилилася вперед, витягнувши свої кістляві руки над носом човна. Дюпре здійняв руку, просячи супутників зачекати, хоча в цьому не було потреби. Усі затамували дух, спостерігаючи за жінкою, чиє існування як таке передбачало серйозну аномалію. Схвильовані, вони слухали хрипи, що зривалися з її губ при кожному порусі, — щось схоже на шипіння води, яке супроводжується засмоктуванням гущі. Медора підняла поранену ногу над опуклим бортом і незграбно перевалилася на берег із гучним плескотом. Дюпре кивнув і, опустивши руку, наказав іншим рушити слідом за нею. Цей ґрунт, напевно, годився для міцних худих лап кабанів, проте людські стопи чіплялися за коріння, що височіло над водою, і зісковзували з вузлуватої округлої поверхні. Дірки у цьому плетиві були такі глибокі, що там могла застрягти ціла нога.

Медора крокувала попереду в супроводі знахаря. Попри неспроможність згинати здавлену шиною ногу, що змушувала її небезпечно розхитуватися у різні боки, вона пересувалася швидше за всіх учасників експедиції. Амая глянула на Дюпре й згадала слова, сказані ним минулої ночі. Безперечно, їй доведеться врахувати всі можливі латентні змінні, оскільки подорож цим лабіринтом гілок із Медорою на чолі була найбільш подібна до гонитви за зомбі по нескінченному осуарію, що будь-якої миті загрожував проковтнути їх.