Диригент

Першим симптомом був жар, проте Мартін не розпізнав його, поки не затремтів від холоду. Він саме завершував свою роботу, виконував одне із завдань, ліквідуючи якусь родину на вулиці Шартр, поблизу площі Джексона. Тіло пройняв сильний озноб, заскочивши його зненацька. Чоловік затрясся. Піднявши край штанів, він виявив причину. Просякнута кров’ю пов’язка прилипла до шкіри. Крізь газову тканину сочилася якась жовтувата речовина, що навертала на думку про силу-силенну грибів, що проросли зсередини. Шкіра навколо рани була гладенька, гаряча, з підозрілим фіолетовим відтінком і настільки запалена, що брудний скам’янілий бинт уп’явся у плоть. Мартін невиразно пам’ятав, як дістався лікарні «Черіті». Його стан, імовірно, погіршився, щойно він виявив причину поганого самопочуття. Він пригадував, як простував вулицею, змішавшись із натовпом на площі Джексона, де був маленький острівець суші. Згодом його кудись везли на човні Червоного Хреста й заносили до лікарні крізь вікно. Усе це відбувалося наче уві сні.

Мартін просидів чимало годин на підлозі, притулившись спиною до стіни. Попервах він взяв стілець, запропонований незнайомим юнаком, який супроводжував свою матір, що помирала, — жінка лежала на ношах у коридорі. За кілька хвилин його охопила сонливість, а запаморочення посилилося, тож він вирішив влаштуватися на підлозі й обпертися об стіну. Його прикривали ноші старенької, з якою він ділив крапельницю. Чоловік розплющив очі й підняв погляд до пакета з фізрозчином — трохи більше середнього розміру. Йому ввели вакцину проти правця і дали антибіотики, а ще він щойно отримав другу дозу розчину. Мартін здійняв вільну від голок руку й обмацав своє чоло. Здавалося, температура знизилася. Він почувався значно краще, хоча організм явно був ослабленим — необхідно відпочити й набратися сил. Витягнувши пальці, він торкнувся шкіри, що виднілася з-під пов’язки. Вона все ще лишалася гарячою і почервонілою, але запалення зменшилося.

Він роззирнувся довкола. Юнак, що поступився йому сидінням, гірко плакав, обхопивши голову руками. Його мати щойно померла, хоча Мартін підозрював, що вона тяжко хворіла й провела багато років прикутою до ліжка: кістлява рука, що мляво звисала вниз, була худезна. Лікар сказав йому, що вони мають негайно винести тіло. Ноші були потрібні іншим пацієнтам. Санітари прив’язали крапельницю Мартіна до спинки одного зі стільців і кудись понесли померлу жінку. Юнак рушив слідом за ними, хоча навряд чи йому дозволять залишитися з нею у морзі. Мартін подумав, що цей парубок — хороший син. Цікаво, чи була небіжчиця хорошою матір’ю. Раптом він згадав власну матір і обставини, за яких він відправив її на небеса. Чоловік прочитав коротку молитву за упокій її душі.

59. Нянька. Безпорадність «Святих»

Стадіон «Superdome», Новий Орлеан

Нянька знову прокинулася. Вона гадки не мала, скільки часу минуло — кілька хвилин чи кілька годин. Жінка почувалася надто втомленою і знесиленою, їй не хотілося витрачати енергію на те, аби розстібати блискавку і шукати у своїй сумці, що лежала на дні наплічника, маленький позолочений годинник, який Боббі попросив її сховати. Щоразу, коли вона прокидалася, на шкірі виступало кілька краплинок поту, зневоднюючи її організм іще більше. Та їй було байдуже. Вона відчувала, як сорочка прилипає до спини і струмочки поту сповзають по грудях і животу під пластиковим наплічником, міцно притиснутим до тіла. Нянька прокляла бажання справити малу потребу, що мучило її впродовж багатьох годин. Не виникало жодних сумнівів, що їй не вдасться довго стримувати його. Роззирнувшись, вона була ладна присягтися, що людей стало більше (хоча це здавалося неймовірним). Вона ковтнула трохи зіпсованого брудного повітря, пропахлого сечею, потом і диханням тисяч осіб. Її пригнічувала власна слабкість. Можливо, є сенс з’їсти половину шоколадного злакового батончика з її запасів. Нудота посилювала позив до сечовипускання. Вона пообіцяла Боббі чекати тут, але минув день, потім — ніч, і знову настав світанок. Якщо вона не вийде звідси якнайшвидше, то помочиться у всіх на видноті, а це було б жахливо. Попри сморід цього місця, вона розрізняла аміачний запах сечі — засохла пляма на її спідниці знову стала вологою через рясний піт, що заливав її. Взявши палицю, Нянька поклала руку на плече чоловіка, який сидів найближче до неї, і благально мовила:

— Чи не могли б ви допомогти мені підвестися? Прошу вас.