Диригент

— Він жадає не помсти, а спокутування гріхів. Йому потрібен не «акторський склад», а «акторський ансамбль», де немає розподілу на головні й другорядні ролі. Його цікавить сім’я як така, поняття сім’ї саме по собі. Це біблійний вбивця, який не чіпав собаку, бо той не вписувався в його задум. Я певна, що він жодного разу не вбивав тварин.

Амая помітила незадоволення присутніх. Зітхання, зміни пози. Вона поставила все на карту: або тріумф, або нищівна поразка. Їй вдалося привернути їхню увагу своїм зухвальством, але вона усвідомлювала ризик: відмінність між сміливістю і зухвальством полягала лише у ступені поваги до опонента. Вони починали втомлюватися від гри з мишенятком. Амая випросталася на сидінні. Час діяти: якщо вона не висловиться зараз, то вже не матиме нагоди зробити це в майбутньому.

— Сеньйоре, я не могла закінчити роботу, не уточнивши цих питань. Бракує даних, сеньйоре.

Такер перебила її:

— Ви могли би виконати завдання на основі наявних даних.

— Впевненість у нестачі інформації є різновидом інформації, що констатує реальний факт, — рішуче відказала вона. — Знаючи цей факт, я не могла виконати завдання, бо тоді моє дослідження ґрунтувалося би на брехні або хибних відомостях. У переданому нам звіті не згадувалися сліди від мотузок, ні зізнання хлопчика про те, що він бачив розпізнавальний знак на лацкані пальта підозрюваного. — Щойно вимовивши ці слова, Амая пожалкувала про них. Вона почула, як за її спиною затріснулися двері. Чоловік, який мовчки слухав їхню розмову, пішов. Інтуїція підказувала їй, що ці зачинені двері позбавили її будь-якого шансу домогтися того, аби її сприймали серйозно.

Вона примружила очі й повільно видихнула повітря, перш ніж наважитися знову подивитися на Дюпре. Він тримав перед нею єдиний стикер іншого кольору. Блакитний. Той, що відповідав географічному профілю.

— Латентні змінні? — спитав Дюпре, піднявши стикер.

Вона намагалася заспокоїтися, аби гідно відповісти йому.

— Латентні, або приховані, змінні, сеньйоре. Йдеться про змінні, які не спостерігаються безпосередньо, а виводяться з інших змінних, які спостерігаються. Латентні змінні вказують на те, що вбивця робив це раніше, його система добре відпрацьована. Я певна, що він скоїв щонайменше ще один злочин.

Емерсон злорадо посміхнувся.

— На що ви спираєтеся?

Амая розвернулася до нього й навіть дозволила собі злегка всміхнутися:

— Я спираюсь на математичну модель. Саме так вимірюються латентні змінні. Ви мали би знати, що це таке, якщо займаєтесь аналізом баз даних.

— Я знаю, що це таке, — буркнув він.

— У нашому випадку, — перебила його вона, — я виходжу з твердження агентки Такер про те, що вбивця пересувався великою територією. — Вона кілька секунд помовчала, спостерігаючи за тим, як на обличчі Емерсона вимальовується розгублений вираз, а його очі перескакують з однієї невидимої точки на іншу, ймовірно, шукаючи відповідь.

— Найгіршої помилки годі уявити... — почав Емерсон.

— Вона має рацію, — втрутився Дюпре. — Він таки скоїв ще один злочин. У лютому минулого року ураган обрушився на прибережне містечко біля Кейп-Мей, Нью-Джерсі. Загинула родина Міллерів, яка складалася з тієї ж кількості членів, що й інші сім’ї. Тіла знайшли всередині будинку. Так само як і у випадку з родиною Мейсонів, їх поховали, не здійснивши розтину. Родичі сеньйори Міллер проживають за кордоном. Коли їх сповістили про трагедію, у матері стався інфаркт, і до минулого тижня вона не могла виїхати до Нью-Йорка. Весь цей час, згідно з бажанням близьких, заморожений труп сеньйори Міллер зберігався в морзі. Мері Ворд — спадкоємиця моргу Кейп-Мей у четвертому поколінні — розморозила труп сеньйори Міллер і взялася приводити його до ладу в міру своїх сил, аби небіжчиця мала пристойний вигляд. Наносячи макіяж, вона помітила якусь опуклість на щелепі, що виявилася кулею двадцять другого калібру. На жаль, спротив родини, давність катастрофи й дуже консервативний суддя донедавна заважали нам отримати дозвіл на ексгумацію трупів і проведення розтину. Суддя вважає, що світлини, зняті на місці події, надають достатньо інформації. — Дюпре відчинив шухляду свого столу, дістав звідти теку в коричневій обкладинці, розгорнув її і поклав перед Амаєю. Вона побачила двадцять світлин, які зафіксували внутрішню обстановку будинку на узбережжі, що був зруйнований хвилями й ураганом. Трупи членів родини лежали у вітальні, один біля одного; клаптики розірваної завіси колихалися, зачепившись за майже розвалене велике вікно. Фотографія спіймала мить, коли вітер розхитував їх, завдяки чому виникала ілюзія, ніби над тілами стелиться якась примарна сутність. Розтрощені черепи утворювали дивний контраст із нечисленними ранами на тілі.

Амая обережно — майже урочисто — продивлялася знімки, стараючись торкатися лише за краєчки. Голос агента Дюпре вивів її зі стану задумливості.