Диригент

Останніми днями головною сенсацією були новини про «різника родин», як охрестили його журналісти. Репортажі рясніли старими чорно-білими знімками маєтку Ленкса в Медісоні, де він убив свою першу родину вісімнадцять років тому, й останніми фотографіями його будинку в Остіні. Також додавалися портрети сеньйори Девіс, яка ховала обличчя, стараючись прошмигнути до власної домівки, і юного Томаса, який дивився прямо в об’єктив. А ще — панорама Нового Орлеана з висоти пташиного лету і низка світлин із різних зруйнованих ураганами місць, представлених як ферма Джонсів або будинок Міллерів (хоча це не відповідало дійсності). Амая усміхнулася, побачивши Клейтона Грея, який виклав свою теорію про «мокру наречену», тримаючи в руках фотографії рідних Ленкса, відзняті в його студії, й окремий портрет Ленкса, що вражав загадковою посмішкою Джоконди. Крім того, Грей згадав про свій талант тлумачити міміку та жести, відзначений однією агенткою ФБР, докинувши, що має намір вступити до університету і вивчати невербальну мову після виходу на пенсію. Потішила її й оповідь маленького Альберта про те, як він уникнув смерті двічі за день: вперше, коли укрився від торнадо, і вдруге, коли побачив Ленкса біля ферми Джонсів. Судячи з усього, батько Альберта не хвилювався через те, що телевізійники мучать його сина. Гроші все вирішили. Хлопчик досі носив пов’язку на нозі. Амая замислилася, чи була в цьому потреба.

Усі випуски новин починалися з повідомлень про Мартіна Ленкса. Їй було відомо, що автори спеціалізованих програм прагнули роздобути інформацію для створення документальних фільмів про маніяка, чия історія заворожила всю країну. Весь світ. Люди були ошелешені холоднокровною розправою над його першою сім’єю і патологічною одержимістю, з якою він відтворював сценарій попереднього життя. Кожна нова деталь, кожне нове відкриття, що стосувалися життя такого пересічного й водночас незвичайного чоловіка, як Ленкс, були проаналізовані цілою армією телевізійних експертів, які докладно розбирали геть усе — починаючи від його погляду і закінчуючи манерою одягатися. Амая від душі посміялася, коли графолог безапеляційно проголосив, що підпис «Роберта Девіса» свідчив про агресивну, авторитарну вдачу. Все було прораховано й визначено наперед. Навіть його дружини були дещо схожими. Він мав однакову кількість дітей, що народились у тій самій послідовності. Його будинок в Остіні не був таким розкішним, як успадкований від батьків маєток у Медісоні, проте вирізнявся тим самим класичним стилем, чіткими строгими лініями. Непримітний працівник кредитної агенції перетворився на непримітного інспектора у страховій компанії. Скромний. Діловий. Стриманий. Неговіркий, але чемний та вихований. Шоковані колеги реагували передбачувано, без упину повторюючи: «Він здавався цілком нормальною людиною! Неймовірно!»

Безперечно, найбільше уваги привертав той факт, що Мартін Ленкс анітрохи не змінився за всі ці роки. Та сама коротка стрижка. Той самий охайний, не надто дорогий костюм. Ті самі сірі краватки й навіть та сама модель окулярів у роговій оправі, що, на його думку, надавала йому респектабельного вигляду, про який він завжди мріяв. Ленкс регулярно відвідував церкву, був активним парафіянином. Двічі купляв автомобіль тієї ж моделі. Сховався в усіх на видноті. Нормальний чоловік.

Директор Вілсон вимкнув телевізор і мовив до Амаї:

— Ну що ж, агентко Саласар, ви ще встигнете намилуватися собою на екрані. Упродовж наступних місяців ваше ім’я лунатиме звідусіль. Агентка, яка заарештувала найобережнішого вбивцю з усіх, на кого поліція полювала останніми роками. Ви, певно, пишаєтеся собою.

— Дякую, сеньйоре, я лише виконувала свою роботу.

— Не будьте такою скромною, вам це не личить. Попри мою байдужу інтонацію, я щиро вітаю вас. Ваше ім’я потрапить до списку найкращих агентів за всю історію існування ФБР. Ви затримали винищувача родин, який стріляв у вас упритул. І вся ця операція проходила під моїм керівництвом, — усміхаючись, докинув він.

Вона вдихнула повітря (їй досі було важко робити глибокий вдих) і мовчки кивнула. Директор Вілсон не завершив своєї промови.

— Коли я дізнався про ваше існування завдяки звіту, я сказав агенту Дюпре: «Талант не виправдовує зухвалості».

— Я не хотіла бути зухвалою, — відказала вона.

— Не виправдовуйтесь, ви таки зухвала. Безперечно, вас навчав найкращий вчитель. Що ви можете розповісти нам про агента Дюпре?

Амая трохи помовчала, збираючи думки докупи. Їй було важливо зосередитися. Вона вже давала ці свідчення щонайменше десять разів — в усній і письмовій формі — і розуміла, що їй доведеться повторити їх ще десяток разів.