Диригент

Здалеку долинав вереск переляканих людей. Канапа заважала їй роздивитися, що відбувається, проте вона розпізнала голос хлопчика, який благав про допомогу. Захекана, вона обперлася об підлокітник і затамувала дух, оскільки кожен ковток повітря завдавав їй такого пекельного болю, що в очах темніло, і виникала загроза знепритомніти. А непритомніти не можна. Таким було друге правило для пораненої людини. Не випускаючи пістолет, вона поповзла в глиб кімнати, піддавшись спокусі оглянути місце на підлозі, де Ленкс поцілив її. Крові не було. Куля застрягла всередині. Уява намалювала шматочок металу біля її серця, пошкоджені тканини, перерізані вени.

«Припини. Це шок, викликаний пострілом».

У вухах відлунювала глуха пульсація — серце оленятка шалено калатало.

«Якщо ти піддасися паніці, то спровокуєш тахікардію. Почнеться фібриляція передсердь, і тоді...»

Вона знову обмацала рану і трохи натиснула на неї, уявляючи траєкторію кулі. Біль пройняв її з обох боків, але наступної миті став більш стерпним.

«Вибачте, інструкторе. Мені доведеться зробити це однією рукою, але обіцяю вам, що я відпущу зброю лише тоді, коли мене вб’ють», — розвеселившись, подумала вона.

Амая пробиралася далі, спираючись на лікті та п’ятки. Крики хлопчика, плач новонародженого, виття жінок спонукали її рухатися швидше. Вона усвідомлювала, що майже нічого не бачила. Мозок виділяв велику кількість адреналіну з метою виживання, викликаючи часткову сліпоту — здавалося, вона дивиться крізь стару підзорну трубу. Осяяна яскравим техаським сонцем вітальня перетворилася на темний тунель, подібний до того, який описували люди, що вціліли після перестрілки.

Дівчина дісталася канапи. Треба було підвестися, але вона розуміла, що не може звільнити руку, що лежала на грудях. Друга рука, що тримала зброю, служила їй чимось на кшталт кригоруба, завдяки якому вона перекотилася через підлокітник і виштовхнула себе з достатньою силою, аби стати навколішки. Ідея підняти голову була невдалою. Шкіра вкрилася плівкою поту, до горла підступила нудотна хвиля, і вона мало не впала. Довелося визнати, що їй не вдасться випростатися. Щосили чіпляючись за канапу, зіщулившись так, неначе її мучили блювотні позиви, напівпритомна Амая незграбно поповзла на колінах. Найважче було боротися з потребою вдихнути повітря, що було життєво необхідним, але вбивало її, змушуючи стогнати від болю, ускладнюючи її спроби повернути гостроту зору й розгледіти щось крізь туман, яким гарячка застилала їй очі.

Ленкс навалився на свого сина. Осідлавши хлопця, він намагався цілитися у нього, а хлопчик насилу відвертав від себе зброю, обхопивши її обома руками. Тим часом його мати та сестра істерично верещали. Амаї здалося, що хтось подзвонив у двері, а потім кілька разів постукав... Вона спрямувала дуло пістолета на Ленкса. За нормальних обставин постріл би вже пролунав, однак вона усвідомлювала, що може ненароком влучити в когось із родини. Вона нахилилася, докладаючи неймовірних зусиль, щоби тримати чоловіка на мушці, але слабкість взяла гору, зваливши її вниз, неподалік від місця, де Ленкс продовжував битися зі своїм сином. Немовля заходилося плачем. Тоді Амая все ж таки звільнила руку, якою здавлювала груди, бо їй була потрібна опора. Голова розколювалася від болю. Дівчина відчула, що її ось-ось знудить. Неспроможна високо утримувати зброю, вона опустила її, уперлася дулом у ногу Ленкса й вистрелила.

Мартін завив, як дикий звір, і витягнув шию, силкуючись роздивитися місце, де вибухнула кістка. Коли він завалився на бік, усі побачили білуваті сухожилля й уламки кісток, що нагадували розпущену квітку, чиї шипи проштрикнули тканину ретельно відпрасованих штанів. Револьвер випав з його рук.

«Підбери зброю згодом. Спершу треба одягнути на нього наручники».

Метнувшись до Ленкса, Амая притиснула його до підлоги, грубо вивернула лікті й защепнула наручники. Потім — майже всліпу — обмацала всю поверхню в пошуках револьвера. Поклавши його в кобуру, вона перевела погляд на Томаса, який заворожено дивився на зброю, і зробила заперечний жест. І тільки тоді — спітніла й знесилена — агентка дозволила собі впасти поряд із Ленксом. Його рідні втекли з вітальні. Вони щось кричали в глибинах будинку і телефонували до поліції. Закутий у кайданки, почасти залитий її кров’ю, Ленкс мовчки лежав і з відразою дивився на Амаю. Навіть у такій приниженій позі він не втратив своєї пихатості, притаманний йому вираз моральної вищості нікуди не подівся.

— О господи! Від вас смердить сечею, — сказав він, розпізнавши різкий аміачний запах, який раніше не міг визначити.

Важко дихаючи, Амая позирнула на нього. У голові паморочилося, вона очікувала, що будь-якої миті знепритомніє.

— Ідіот, — насилу вимовила дівчина. Вона не зомліла.