Диригент

Звідки ти це взяла?» — сказала я. Тоді вона розповіла, що якісь жінки впізнали її і запитали, чи покращилася її поведінка. Сердега відповіла, що так. Жінки продовжили теревенити, й одна пояснила другій, що Амая живе зі мною, тому що була неслухняною дівчинкою, яка крала речі з дому, сварилася з батьками, била сестер і якось навіть здійняла руку на власну матір. Вона заслуговувала на покарання. Спершу батьки планували віддати дочку до інтернату, але Росаріо пожаліла її, і ви вирішили, що буде краще, якщо вона переїде до мене.

Ошелешений, Хуан не знав, що відповісти.

Енґрасі провадила далі:

— Мої подруги, з якими я полюбляю грати в мус, нічого не казали, аби не засмучувати мене. Однак вони зізналися, що чутки — звичні сільські ttuku-ttuku — вже давно ширяться селищем. Підозрюю, що саме це може бути причиною добровільного затворництва Амаї. Мабуть, дівчинці не вперше дорікають за неслухняність. Хуане, скажи мені, що ти нічого не знаєш про це.

Вона не розчула першої фрази батька.

— Я вийшов із пекарні й почув, як Росаріо розповідала своїм клієнткам щось подібне.

— Коли це сталося?

— Давно. Може, кілька місяців тому.

Голос Енґрасі затремтів від люті й обурення.

— І ти ще смієш казати, що страждаєш? Чому ти не заборонив своїй дружині розпускати плітки про «погану дівчинку»? — Гнівна інтонація змінилася співчутливою. — Знаєш, що вона запитала у мене вчора? «Тьотю, як гадаєш: якщо я поводитимусь дуже добре, мені дозволять повернутися додому?»

Батько плакав.

— Бідолаха звела бар’єр довкола свого болю — настільки міцний і високий, що не дозволяє їй згадати, що ви з нею зробили. Вона лише хоче, щоб її любили. Хоче бути нормальною. — В голосі Енґрасі бриніла відверта зневага. — Ця надзвичайна дівчинка змушена згоряти від сорому, коли її обговорюють на вулицях. Її амнезія — неабияке полегшення для тебе. Та насправді це могила. Могила, що розверзлася біля її ніг і рано чи пізно поглине її.

— Не кажи так, Енґрасі, ти ж знаєш, які люди живуть у цьому селищі: ніхто нічого не вимовляє вголос, але всі все знають. Присягаюсь, я посварився з Росаріо, коли почув від неї такі слова.

Але... що я можу вдіяти? Моя жінка дуже хвора, Енґрасі. Хоча вона — хороша мати для Флори й Росаури. Лікар каже, що вона не усвідомлює, яку шкоду завдає Амаї.

— Але ж ти усвідомлюєш, що відбувається. І маєш це зупинити.

— Як? — у розпачі закричав він.

— Скажи, що це брехня. Заборони їй пліткувати. Як ти можеш миритися з такою поведінкою? — з відразою мовила Енґрасі.

Він звівся на ноги, схопив її за плечі і з силою потрусив.

— Чого ти хочеш від мене? Невже я маю сказати правду? Що мені довелося вивезти дочку з будинку, бо інакше вона би померла?

Стоячи у телефонній кабіні в Квантіко, Амая збагнула, що весь цей час несвідомо обводила рукою малюнок, накреслений якимось кадетом на скляній поверхні; згодом сотні інших рук розширили його контури. Вона затримала пучку вказівного пальця на цьому вишуканому серці, надзвичайно подібному до того візерунка між прожилками дерева, у якому лише одинадцятирічна дівчинка могла розпізнати серце. З далекої далечіні доносився голос її любої тітоньки.

— Амає...

— Тьотю, я не приїду.

10. Температурне відчуття

Новий Орлеан, Луїзіана

Світанок суботи, 27 серпня 2005 р.

Офіс ФБР у Новому Орлеані розташовувався у самісінькому кінці парку Пончартрейн, біля військово-морської бази з власним аеропортом. Хоча початковий план передбачав посадку на військовому аеродромі Лейкфрант, приземлення виявилося неможливим через евакуацію сімей моряків і цивільного персоналу бази й прибуття додаткових рятувальних груп. Змусивши літак кілька разів облетіти озеро Пончартрейн, керівництво останньої миті розпорядилося прямувати до цивільного аеропорту Луї Армстронга в Кеннері, попри те що такий варіант спершу був відкинутий з огляду на надмірну кількість авіаперевезень: з міста тікали тисячі новоорлеанців. Це означало певну мороку, адже штаб-квартира ФБР містилася дуже близько від аеропорту військово-морської бази, і неважко було передбачити, що на дорогах буде не менше машин, ніж пасажирів у вщерть забитому аеропорті Луї Армстронга. Однак незадовго до того, як літак пішов на посадку, групі передали, що їх зустрінуть два агенти ФБР і відвезуть на двох автомобілях до центральної штаб-квартири. І це дасть їм нагоду поспілкуватися з директором аеропорту, який чекатиме на них, аби повідомити необхідну інформацію.