Диригент

— З Тампи дзвонили Емерсон і Такер. Їм вдалося розпочати роботу в штаб-квартирі, але виникли проблеми: зламалися вебсервери, більшість записів у паперовому реєстрі знищені або дуже пошкоджені, і до того ж вони мають вагомі сумніви щодо оновлення інформації; роблять усе, що в їхніх силах. Зараз вони намагаються роздобути гелікоптер і дістатися районів, відрізаних від зв’язку. Поки що немає підтвердженої інформації про загибель цілих родин. На відміну від них, наші хлопці досягли неабияких успіхів, — мовив він, показавши екран свого портативного комп’ютера. — Складено доволі точний список сімей з необхідними характеристиками, хоча вони досі опрацьовують ще один перепис населення — як пояснив нам агент сьогодні вранці, ці відомості не занесені до офіційного реєстру. Список вийшов довшим, ніж я очікував, і всі ці сім’ї розсіяні по місту.

Детектив Білл Шарбу підійшов до Джонсона й глянув на екран.

— Так, наш штат славиться значною кількістю великих родин. Батьківський дім перетворюється на місце, куди члени сім’ї постійно навідуються на різних етапах свого життя залежно від роботи й особистих обставин. Інколи хтось виїжджає, а потім вертаються троє, бо він одружився і має дитину. Здебільшого такі люди не зволять повторно внести свої дані до реєстру. Та цей список навряд чи стане вам у пригоді, — зауважив він, тицьнувши пальцем в екран. — Якщо ви сподіваєтесь знайти сім’ю, яка перебуватиме тут під час проходження урагану, забудьте про елітні райони: тамтешні мешканці вже забралися звідти; нікого немає, крім працівників охоронних компаній. Якщо ваш вбивця шукає родину, що залишиться в місті, він не піде до Французького кварталу чи Гарден-Дистрикту, а діятиме в скромнішому районі.

Амая кивнула, подумавши, що версії Білла й Булла, можливо, посприяють успіху розслідування.

— Чи не могли би ви показати нам зони, де, на вашу думку, залишиться більше людей?

— Авжеж, — відказав Білл Шарбу. Ступивши кілька кроків уперед, він став поряд із мапою міста.

— Ураган не вперше вдаряє по Новому Орлеану, ми вже переживали це лихо. Попри те що цього разу оголошено загальну евакуацію, ми знаємо, що деякі люди нікуди не поїдуть, а сидітимуть тут, ризикуючи власним життям. Ось хто залишиться: надто бідні, — мовив він, показуючи на мапу, — надто старі, позбавлені будь-якої допомоги родичів; інваліди; громадяни без власної автівки (а таких у Новому Орлеані багато) й добре знайомі нам злочинці, які займуться мародерством, щойно ураган пронесеться далі. Відтоді як очільник міста наказав здійснити евакуацію, чимало крадіїв готуються нагріти руки. Коли ми з вами діятимемо разом, ви ні на мить не зніматимете бронежилет... Боже милий! А це що таке? «Кевлар»? «Спектра»? — скрикнув він, дивлячись на жилет, що звисав з наплічника Амаї, який вона поклала біля дверей кабінету. — Ви одягнете жилет четвертого типу — такий, як наш. «Спектра» й «Араміда», у п’ятнадцять разів міцніший за сталь, не тоне у воді, вологостійкий, знижує травматизм від численних пострілів, зменшує силу удару куль, що увійшли під косим кутом, і навіть куль, випущених із гвинтівки.

— Це офіційно затверджені жилети, що відповідають нормам, — запротестував Джонсон.

— Не знаю, як ФБР проводить практичні заняття, але запевняю вас, що будь-який нікчемний наркоторговець має зброю, що проб’є цей жилет, наче кусень масла. Гадаєте, що наркодилери втечуть і віддадуть схованки з товаром на поталу конкурентам лише тому, що насувається ураган? Якщо ви плануєте вештатися цими районами після проходження урагану й стукати в двері, демонструючи посвідчення ФБР, то мусите дотримуватися наших норм. Інакше ми відмовляємось, — оголосив Шарбу.

Дюпре перебив його:

— Сеньйоре Шарбу, сеньйоре Булле, я згоден з вами. Певен, що наша співпраця буде плідною, — сказав він і простяг руку, аби скріпити угоду.

Джейсон Булл швидко потиснув руку Дюпре, супроводжуючи цей ритуал шанобливим жестом, який Амая вже бачила. Її здогадки підтвердилися: йшлося про конкретний сигнал, визнання єдності й партнерства. Джейсон Булл і Дюпре були знайомі раніше. Вона запитувала себе, навіщо вони влаштували виставу, прикидаючись незнайомцями, які вперше вітаються і представляються один одному.

Білл Шарбу позирнув на свого напарника в пошуках підтримки й скорчив гримасу, що виражала глибоке розчарування. Потім простяг руку Дюпре.

— Білл і Булл. Забудьте про сеньйора такого-то й сеньйора такого-то, — ображено сказав Шарбу. — Білл і Булл. Так нас називають тут, і під цими іменами нас знають на вулицях.

І знову Джейсон Булл покосився на Дюпре й зробив вибачливий жест. «Підтверджено», — подумала Амая.

— Як бажаєте, Білле і Булле, — погодився Дюпре.

Задоволені, детективи обмінялися рукостисканням і знову розвернулися до мапи.