Дитинство. Молодість. Літня пора

— Але скажіть мені, знову-таки серйозно, чи цей чоловік, що нічого не знав про жінок, писав коли-небудь про жінок, а чи писав тільки про таких затятих чоловіків, як сам? Я запитую, бо, як уже казала, я не читала його.

— Він писав і про чоловіків, і про жінок. Наприклад, — це може зацікавити вас, — є книжка під назвою «Ворог», у якій героїня після кораблетрощі живе рік на острові неподалік від бразильського узбережжя. В остаточному варіанті вона англійка, але в першому варіанті він зробив її бразилійкою.

— І яка жінка ота його бразилійка?

— Що я можу сказати? Вона має багато добрих рис. Вона приваблива, винахідлива, має залізну волю. Вона гасає по всьому світу, шукаючи свою зниклу малу доньку. В цьому й полягає суть роману: в пошуках доньки, які беруть гору над усіма іншими питаннями. Як на мене, ця героїня гідна захвату. Якби я був прототипом із таким характером, я б пишався.

— Я прочитаю цю книжку й сама побачу. Тож яка її назва?

— «Ворог». Її перекладено португальською мовою, але, гадаю, наклад уже продано. Якщо хочете, я пришлю вам примірник англійською.

— Авжеж, присилайте. Я давно не читала англійських книжок, але мені цікаво побачити, що з мене зробив той дерев’яний чоловік.

[Сміх.]

Інтерв’ю проведено в Сан-Паулу в Бразилії в грудні 2007 р.

Мартін

— В одному зі своїх останніх записників Кутзее розповідає про першу зустріч із вами того дня 1972 року, коли з вами обома проводили співбесіду як із кандидатами на посаду викладача Кейптаунського університету. Та розповідь займає лише кілька сторінок — я прочитаю її вам, якщо хочете. Думаю, вона мала потрапити до третього тому спогадів, що так ніколи й не вийшов у світ. Як ви побачите, Кутзее дотримується тієї самої риси, що й у «Дитинстві» та «Юності», коли не герой розповідає про себе, а про нього розповідають у третій особі.

Ось що написав Кутзее.

«Задля співбесіди він підстригся. Підрівняв бороду. Одягнув піджак і краватку. Якщо він і не став Містером Статечністю, то принаймні вже не скидався на дикуна з Борнео.

У приймальні чекали ще два кандидати на посаду. Вони обидва стояли коли вікна, що виходило на садки, і стиха розмовляли. Вони, здається, знали один одного або принаймні вже встигли познайомитись».

— Ви не пригадуєте, хто був тією третьою особою, ні?

— Він був зі Стелленбоського університету, але я не пам’ятаю його ім’я.

— Далі Кутзее пише: «Це по-британському: звести претендентів докупи і побачити, що станеться. Йому доведеться знову звикати до британських звичаїв вести справи, до всієї їхньої брутальності. Британія — тісний корабель, напханий до самого планшира. Пес пожирає пса. Пси гарчать і рвуть один одного, кожен захищає свій шмат території. Натомість американський спосіб пристойний, навіть лагідний. Але ж в Америці більше місця, більше простору для ввічливості.