Дитинство. Молодість. Літня пора

Яких авторів він хотів би викладати? Які дослідження він здійснює тепер? Чи почувається він компетентним викладати англійську мову XI–XV століть? Його відповіді звучать дедалі непереконливіше. Річ у тому, що насправді він не хоче цієї роботи. Не хоче, бо знає в душі, що він не може бути вчителем. Йому бракує темпераменту. Бракує завзяття.

Він вийшов після співбесіди в стані чорної меланхолії. Він хоче одразу піти геть, не затримуватись. Але ні, спершу треба заповнити форми, повернути дорожні витрати.

— Як пройшло?

Запитав кандидат, із яким розмовляли першим, той, що з люлькою». Це ж ви, якщо я не помилився?

— Так. Але я вже відмовився від люльки.

«Він стенув плечима:

— Хтозна? Не дуже добре.

— Може, підемо вип’ємо чаю?

Він приголомшений. А хіба вони двоє не суперники? Невже суперникам дозволено приязнитися?

Пізній пополудень, університетське містечко безлюдне. Вони йдуть до Студентського клубу, шукаючи свою чашку чаю. Клуб закритий. МД — ось як він називає вас — дістає свою люльку.

— Гаразд, — зітхає він. — Ви курите?

Як дивно: йому починає подобатися цей МД із його невимушеними, безпосередніми манерами. Похмурий настрій розвіюється. Йому подобається МД, і, якщо це не звичайна вправа з самопрезентації, МД, здається, прихильний і до нього. І ця взаємна симпатія зародилася миттю!

Але чи слід тут дивуватися? Адже чому їх обох (а то й трьох, якщо додати ще й невідомого третього) обрали для співбесіди на посаду викладача англійської літератури, якщо не тому, що вони належать до одного типу, будучи однаково сформованими («сформованими» — аж ніяк не поширене англійське слово, він повинен пам’ятати про це), і тому, що вони, кінець кінцем, це річ найочевидніша, — південноафриканці, білі південноафриканці?»

Ось тут і закінчується цей фрагмент. Він недатований, але я досить упевнений, що Кутзее писав його 1999-го або 2000 року. Тож… кілька запитань, пов’язаних із ним. Перше запитання: ви були успішним кандидатом, вам дали посаду викладача, натомість Кутзее — ні. Чому, на вашу думку, його не взяли? І чи відчули ви якусь образу з його боку?

— Анітрохи. Я належав до системи — колоніальної університетської системи, що існувала тієї пори, натомість він прийшов ззовні, бо поїхав закінчувати освіту до Америки. З огляду на природу всіх систем, а саме самовідтворення, я завжди мав би перевагу над ним. Він розумів це і в теорії, і на практиці. Він, звичайно, навіть не думав звинувачувати мене.

— Дуже добре. Ще одне запитання: Кутзее припускає, що у вас він знайшов нового друга, а далі перелічує риси, спільні для вас обох. Та дійшовши до твердження, що ви білі південноафриканці, зупиняється й більше не пише. Чи маєте ви якісь думки, чому він зупинився саме тут?