Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

Кейптаун, може, й не британський, може, дрейфує від Британії щодня далі, проте відчайдушно чіпляється за рештки британських звичаїв. Без цього спасенного зв’язку що сталося б із Кейптауном? Невеличка пристань на шляху в нікуди, місце несамовитого неробства.

Згідно зі списком, що висів на дверях, він мав постати перед комісією як Номер Два. Номер Один, коли його викликали, повільно підвівся, вибив люльку, поклав її, мабуть, у футляр для люльки й зайшов. Через двадцять хвилин він вийшов, на обличчі годі було щось прочитати.

Тепер його черга. Він заходить, і йому показують на місце в кінці довгого столу. На далекому краї сидять його інквізитори, аж п’ятеро, всі чоловіки. Оскільки вікна відчинені й виходять на вулицю, де всякчас їздять машини, йому доводиться напружуватися, щоб чути їх, і підвищувати свій голос, щоб чули його.

Кілька чемних фінтів, а потім перший удар:

— Якщо вас призначать, яких авторів ви б найбільше хотіли подавати?

— Я можу викладати в усьому діапазоні, — відповів він. — Я не вузький фахівець, думаю, я маю широкий профіль.

Як відповідь ці слова принаймні можна обґрунтувати. Маленький факультет невеликого університету міг би бути задоволеним, беручи на роботу майстра на всі руки. Але з тиші, яка запанувала, він висновує, що відповів погано. Він поставився до запитання надто буквально. Це завжди було його вадою: сприймати запитання надто буквально, відповідати надто коротко. Ці люди не прагнуть коротких відповідей. Вони прагнуть чогось неквапного, розлогого, що дало б їм змогу з’ясувати, що за чоловік перед ними, яким молодшим колегою він стане, чи пасуватиме він до провінційного університету, що докладає всіх зусиль для підтримки рівня навчання за скрутних часів, щоб не згасло полум’я цивілізації.

В Америці, де до пошуків роботи ставляться серйозно, такі люди, як він, люди, які не вміють здогадатися, що стоїть за питанням, не вміють говорити заокругленими фразами, не вміють переконливо подавати себе, — одне слово, люди, яким бракує людських умінь, — ходять на курси, де їх навчають дивитися співрозмовникові у вічі, всміхатися, відповідати на запитання докладно і з усією подобою щирості. Самопрезентація — ось як називають це в Америці, і то без іронії.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы