Дивовижна одіссея Феді Кудряша

Тут же плавали округлі, торбоподібні гребньовики. З боків вони мали по щупальцю і били ними, мов веслами, по воді, повільно пересуваючись уперед. Зверху тіла стирчали пластинки, схожі на гребінь.

Хоч Кудряшеві хотілося ще поплавати, але Доменіко наполягав: час повертатись на каравелу. Довелося вибратись з води.

Федя швидко одягся.

— Дельфіни! Дельфіни! — прокричав Ніанг.

Зовсім поряд з каравелою, показуючи чорні лискучі спини, йшла невелика зграя дельфінів. Вони були так близько, що виразно чулося їх тонке слабке попискування, якесь своєрідне хрюкання. Ось дельфіни розвернулись шеренгою.

— Зараз рибу ловитимуть, — сказав Адальберто.

І справді дельфіни стрімко рушили вперед, час од часу вистрибуючи в повітря та падаючи крижем у воду.

— Рибу глушать, — знов пояснив Адальберто і без усякого переходу додав — Цікаво, чому вони такі прив'язливі до людей? Ще Арістотель і Пліній писали про це. Один мій приятель розповідав, що якось у воді йому стало погано: корчі звели; він уже думав — кінець. Але, на його щастя, мимо пропливав дельфін. І, що найцікавіше, дельфін зрозумів, що з людиною сталася халепа і виштовхав її на поверхню. Так і штовхав він приятеля до самого берега.

В розмову втрутився Хуан.

— А я знаю чоловіка, який так привчив дельфіна, що він підпливає на його голос, як собака. Бувало прийде Алонсо (так звали того чоловіка) на берег і гукає, а дельфін уже підпливає з моря. Тоді Алонсо сідає йому на спину і катається, як на доброму жеребцеві.

Адальберто іронічно посміхнувся:

— Давай вигадуй далі. Може, й ти катався верхи на дельфіні разом із своїм Алонсо?

Цього разу Федя не лише повірив, а й підтримав Хуана. Йому пригадався випадок, як біля пляжу Опононі у затоці Хакянга-Харбор в Новій Зеландії дельфін грався з купальниками, швидко навчився підкидати носом м'яч. Цей дельфін, на кличку Опо-Джек, став улюбленцем дітей. Він охоче катав їх на собі…

А в Неаполі один школяр приручив дельфіна, і той щоранку перевозив його через затоку в школу, а після уроків відвозив додому.

— Взагалі ж наші вчені вважають, що розумові здібності в дельфінів вищі, ніж в інших тварин. Колись дельфін стане найближчим помічником людини.

Тим часом нарешті знайшли пошкодження. Та це була тільки половина справи. Найголовніше було попереду — ремонт під водою. З сокирою в руках Рікаредо, Альфонсо, а потім і боцман по черзі спускались у море. Проте робота посувалась повільно. Швидше за інших стомився Рікаредо. Остаточно знесиленого, його підняли нагору. Матрос важко дихав, з рота в нього текла кров, губи посиніли.

Дивлячись на Рікаредо, Федя мимоволі подумав, як було б усе просто, якби на каравелі був акваланг. Мабуть, той водолаз, старшина першої статті, з яким разом летіли до Сімферополя, відремонтував би руль за десять хвилин.

Вже була обідня пора, коли боцман нарешті доповів Адальберто, що пошкодження ліквідовано. Адальберто вирішив перевірити і, роздягнувшись, сам поліз у воду.

Голосно пирхаючи й відпльовуючись, він випірнув з води і з допомогою Хуана піднявся на палубу. Вичавивши воду з мокрого чуба, став одягатись. З кишені камзола випала книжка. Федя підняв її і простяг пілотові.

— Спасибі,— подякував той. — Сподіваюсь, ви знайомі з цим трактатом?

Кудряш побачив напис на титульній сторінці: «Dе revolutionilus orbium coelestium». Він запитально подивився, на Адальберто.

— Це не по-іспанськи…

— Авжеж, по-латинськи.

— Шкода, я не знаю цієї мови.

— Як? — здивувався Адальберто. — Ви не знаєте латині?! Та всі ж наукові, філософські, медичні праці друкуються тільки латинською мовою!

Лише тепер Федя згадав, що для вчених середньовіччя знання латині вважалось обов'язковим.

— Коли не знаєте, я вам допоможу, — люб'язно запропонував Адальберто. — Заголовок книжки в перекладі звучить так: «Про обертання небесних кіл». А написав її польський каноник Микола Коперник, — пілот говорив з повагою. — Це великий і сміливий учений. Він не побоявся навіть самого папи римського, його кардиналів, інквізиції… Всупереч церкві, яка вчить, що Земля стоїть у центрі Всесвіту, Коперник у своєму трактаті довів, що в центрі Всесвіту стоїть не Земля, а Сонце… Тридцять років працював учений над своєю книгою. Він помер зовсім недавно — 24 травня 1543 року і—тільки подумайте! — саме в день виходу своєї книжки з друку… Бідолаха вчасно залишив білий світ, бо ченці, не задумуючись, спалили б його на вогнищі.

— Про Коперника я читав. Він перший довів, що Земля обертається навколо Сонця, — сказав Федя.

— Що ви? — замахав руками Адальберто. — Ще задовго до Коперника, за двісті років до народження Ісуса Христа, грецький учений Арістарх писав про це. Я можу показати вам його книгу «Про розміри й відстані Сонця і Місяця». Цей трактат я теж маю… Чого тут критися: книги — моя пристрасть. Щоправда, більшість із них написана латиною, та це дрібниця. Захочете, навчу вас латинської мови. Тим паче, що й з іспанською, даруйте, у вас не все гаразд.

Федя щиро подякував.