Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням

– Так, прилад TENS за 600 доларів, або ж його можна зробити самостійно за 20 доларів. Я вирішив змайструвати прилад сам. Купив матеріали й сконструював цю машину. Вона працює, до того ж працює добре, – він зробив паузу. – Але згодом я зробив справжнє відкриття. Я можу запрограмувати цей прилад. Я можу створити спеціальні програми й синхронізувати музику з відчуттями.

– Які саме програми?

– Онанізм, мінет... Що завгодно. А потім я з’ясував, що існують не лише мої програми. Я зміг завантажити з інтернету програми інших людей, а також поділився своїми. Дехто пише програми, синхронізовані з порновідео, тож ви відчуваєте те, що бачите. Усе це наче віртуальна реальність. Задоволення виникає не лише внаслідок відчуттів, а й від майстрування самої машини, від передчуття того, що вона буде робити, від експериментування зі способами її вдосконалення, а також від можливості поділитися цим з іншими.

Згадуючи це, Джейкоб посміхнувся, але його обличчя витягнулося в очікуванні того, про що він збирався розповісти далі. Я зрозуміла, що вивчаючи мене, він оцінював, чи зможу я це сприйняти. Я опанувала себе й кивнула головою, подавши знак продовжувати.

– Ситуація погіршується. Існують чати, де можна подивитися, як люди задовольняють себе, у прямому ефірі. Дивитися можна безкоштовно, але є можливість придбати жетони. Я дарую такі жетони за хороше виконання. Я знімаю себе й викладаю відео в інтернет. Лише мої статеві органи, більше нічого. Коли незнайомі люди спостерігають за тобою, спочатку це збуджує. Але, крім того, я почуваюся винним, бо перегляд подібного відео дає змогу іншим уявити цей процес і вони також можуть потрапити у залежність.

У 2018 році я була медичним свідком у справі чоловіка, який насмерть збив вантажівкою двох підлітків. Цей чоловік керував вантажівкою під впливом наркотиків. У межах судового процесу я спілкувалася з детективом Вінсом Дутто, головним слідчим у кримінальних справах округу Плейсер (штат Каліфорнія), де й власне проходив судовий процес. Зацікавившись роботою цього слідчого, я запитала його про те, які зміни він помітив за останні 20 років. Дутто розповів мені про трагічний випадок, коли шестирічний хлопчик зґвалтував свого чотирирічного брата.

«Зазвичай ми отримуємо подібні виклики, – сказав він, – коли дорослий, з яким контактує дитина, вчиняє над нею сексуальне насильство, після чого дитина відтворює це на іншій дитині, скажімо, на молодшому братові. Однак завдяки ретельному розслідуванню ми дійшли висновку про відсутність будь-яких доказів того, що старший брат зазнавав насильства. Його батьки були розлучені й багато працювали, тому діти, як то кажуть, росли самі, проте ніякого активного сексуального насильства у їхньому житті не було.

У цій справі зрештою виявилося, що старший брат часто дивився мультфільми в інтернеті й натрапив на японське аніме, що демонструвало всі види статевих актів. Хлопчик мав власний iPad, і ніхто не стежив за тим, що він робить. Тож переглянувши кілька таких аніме, він вирішив спробувати це на своєму братові. Мушу сказати, що за більш як 20 років роботи у поліції я ніколи не бачив нічого подібного».

Інтернет сприяє компульсивному надспоживанню, не лише забезпечуючи розширений доступ до старих та нових наркотиків, а й заохочуючи поведінку, котра інакше навіть не спала б на думку. Відео не просто є «вірусним», після появи мемів воно стає буквально заразним. Люди – соціальні тварини. Коли ми бачимо в інтернеті, що інші поводяться певним чином, то подібна поведінка сприймається нами як «нормальна», оскільки так чинять інші люди. Твіттер (від англійського слова tweet – «цвірінькати, щебетати») – дуже влучна назва для платформи з обміну повідомленнями у соцмережах, яку полюбляють експерти й президенти. Адже ми дійсно нагадуємо зграю птахів. Щойно один розгортає крила, щоб злетіти, як уся зграя здіймається у повітря.

Джейкоб дивився на свої руки. Він був не в змозі глянути мені у вічі.

– А потім я познайомився в чаті з однією пані. Вона любила домінувати над чоловіками. Я розповів їй про своє електричне приладдя, а потім дав можливість керувати ним на відстані, регулюючи частоту, гучність, структуру імпульсів. Цій жінці подобалося доводити мене до межі, не дозволяючи мені переходити її. Вона робила це з десяток разів, а інші спостерігали й коментували те, що відбувалося. У нас із цією жінкою сформувалися дружні стосунки. Вона ніколи не хотіла показувати обличчя. Проте одного разу я випадково побачив її, коли камера на мить упала.

– Скільки їй було років? – запитала я.

– Думаю, десь за 40.

Я хотіла запитати, який вигляд мала ця жінка, але відчула, що мною керує лише хтива цікавість, а не терапевтичні потреби пацієнта, тож утрималася.

Джейкоб продовжив.