Читаем Долорес Клейборн полностью

Підла вона ставала. То була її друга манера суки. Та жінка бувала підла, як котяча гнида, коли того хтіла. Навіть як стирчала майже весь час у ліжку, у підгузку й гумових штанах, всьо одно деколи бувала ше тою паскудою. Срачі, які вона виробляла в дні прибирання, — ліпшого прикладу про то, шо я кажу, і не підбереш. Вона їх не робила кожний тиждень, але Бог мені свідок, надто часто вона то робила по четвергах, шоб подумати, шо то лиш так співпадало.

Четвер — то був у Донованів день порядків. Хата там величезна, — так збоку і не скажеш, доки там не походиш усередині, — але більша частина замкнена. Дні, коли там могло бути з пів десятка дівок у хустках робочих, які натирали дерево там, мили вікна сям і збирали павутину в кутках стелі, то вже двадцять чи й більше років як минули. Я деколи ходила по тих темних покоях, дивилася на меблі, закутані в простині від порохів, і думала про то, як там всьо виглядало в п’ятдесятих, коли вони там робили літні балі, — на газоні все були різнокольорові японські ліхтарики, ой, так добре то пам’ятаю! — і мені від того аж мороз по шкірі ходить. Кінець кінцем із життя все пропадають всі ясні кольори, ви таке собі примічали? Кінець кінцем усе завше сіре, як суконка, яку забагато прали.

Останні чотири роки в хаті відкриті були кухня, головна вітальня, їдальня, солярій із вікнами на басейн і внутрішнє подвір’я, і ше чотири спальні наверху — її, моя і дві гостьові. Взимі гостьові не сильно нагрівали, але там прибиралося, на випадок якби її діти таки приїхали, шоб троха побути.

Навіть у ті останні пару років у мене все було дві дівочки з міста, які мені помагали, як були дні порядків. Вони досить скоро мінялися, але десь від 1990-го мені помагали Шона Віндем і Френкова сестра С’юзі. Без них я би не впорала, але всьо одно я багато робила сама, і коли дівки йшли додому в четвер у четвертій, я вже ледве на ногах стояла. Але всьо одно ше була інакша робота — допрасувати всьо, шо треба, написати список, шо купити в п’ятницю, та й для паньматки вечерю зварити, само собою. Безбожним нема впокою, як то кажуть.

Але перед тим, шоб можна було робити хоч шось, скоріше за все, треба було ше з деяким її зловредством ро­зібратися.

До вітру вона здебільш ходила в один час. Кожні три години я клала під неї горщик, і вона мені туда дзюркала. І в більшість днів після полуденної процедури разом зі сциклинням в горщику був і кавелдик.

Окрім, звісно, четвергів.

Не кожного четверга, але в ті четверги, як вона була при розумі, я більше могла розраховувати на капості… і на біль у спині, від якого я до півночі не спала. На кінець навіть «Анацин-3» не помагав. Я більшу частину життя була здорова як коняка, і я й досі здорова як коняка, але шістдесят п’ять є шістдесят п’ять. Так легко від болячок уже не повідмахуєшся, як колись.

По четвергах у шостій ранку замість пів горщика сциклиння було лиш трошечка накапано. То саме в дев’ятій. А в полудні замість сциклиння й кавелдика здебільш не було ніц. Тогди я вже знала, шо можна чекати біди. Єдине, коли я абсолютно точно знала, шо буде біда, — то тогди, як кавелдик вона мені і в середу в полудень не лишала.

Енді, я виджу, як ти стримуєшся, шоб не кікотати, — можеш не душитися, як хочеш. Тогди було не до сміху, але вже всьо скінчилося, і шо би ти собі там не думав, то всьо правда. Та стара гарпія мала банківський рахунок із гімном, і бували тижні, шо вона там наскладувала, аби потому дістати проценти… але збирати всі ті фінанси я мала сама. Мусіла збирати, хоч хтіла того, хоч нє.

По четвергах я цілий день бігала нагору, шоби вчасно її запопасти, і деколи то навіть виходило. Але шо би там не було в неї з очима, на вуха вона не нарікала і знала, шо я ніколи не дозволяю дівкам із міста пилососити обю­ссонський килим у вітальні. І тільки-но вона чула, як там включався пилосос, то запускала свою стару й вимучену фабрику повидла, і той гімнистий банк зачинав сипати асигнації.

Далі я придумала, як її ловити. Я кричала одній із дівок, шо, певно, зара’ буду пилососила у вітальні. Я кричала, навіть як вони обидві стояли прямо коло мене в їдальні. Включала пилосос, так, але не робила ним ніц, а підходила до сходів і ставала одною ногою на нижню сходинку, а руку клала на першу балясину, як той бігун, уся зібрана, готова, лиш би суддя стрельнув стартовим пістолетом.

Раз чи два я підходила заскоро. То було зле. Ніби мене дискваліфікували за фальстарт. Треба було прийти вже після того, як вона свій мотор запустила, шоб не могла спинити, але ше до того, як вона влупила по щепленню та не скинула баласт у ті свої старі штани для старих. Я в тім троха наловчилася. Та й ви би наловчилися, якби знали, шо як прорахуєтеся з часом, прийдеться таскати сто­дев’яностофунтову бабу. Я ніби обходилася з ручною гранатою, набитою гімном, а не вибухівкою.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дело Аляски Сандерс
Дело Аляски Сандерс

"Дело Аляски Сандерс" – новый роман швейцарского писателя Жоэля Диккера, в котором читатель встретится с уже знакомыми ему героями бестселлера "Правда о деле Гарри Квеберта" И снова в центре детективного сюжета – громкое убийство, переворачивающее благополучную жизнь маленького городка штата Нью-Гэмпшир. На берегу озера в лесу найдено тело юной девушки. За дело берется сержант Перри Гэхаловуд, и через несколько дней расследование завершается: подозреваемые сознаются в убийстве. Но спустя одиннадцать лет сержант получает анонимное послание, и становится ясно, что произошла ошибка. Вместе с писателем Маркусом Гольдманом они вновь открывают дело, чтобы найти настоящего преступника а заодно встретиться лицом к лицу со своими призраками прошлого.    

Жоэль Диккер

Детективы / Триллер / Прочие Детективы / Триллеры
Убить Ангела
Убить Ангела

На вокзал Термини прибывает скоростной поезд Милан – Рим, пассажиры расходятся, платформа пустеет, но из вагона класса люкс не выходит никто. Агент полиции Коломба Каселли, знакомая читателю по роману «Убить Отца», обнаруживает в вагоне тела людей, явно скончавшихся от удушья. Напрашивается версия о террористическом акте, которую готово подхватить руководство полиции. Однако Коломба подозревает, что дело вовсе не связано с террористами. Чтобы понять, что случилось, ей придется обратиться к старому другу Данте Торре, единственному человеку, способному узреть истину за нагромождением лжи. Вместе они устанавливают, что нападение на поезд – это лишь эпизод в длинной цепочке загадочных убийств. За всем этим скрывается таинственная женщина, которая не оставляет следов. Известно лишь ее имя – Гильтине, Ангел смерти, убийственно прекрасный…

Сандроне Дациери

Триллер
Смерть в пионерском галстуке
Смерть в пионерском галстуке

Пионерский лагерь «Лесной» давно не принимает гостей. Когда-то здесь произошли странные вещи: сначала обнаружили распятую чайку, затем по ночам в лесу начали замечать загадочные костры и, наконец, куда-то стали пропадать вожатые и дети… Обнаружить удалось только ребят – опоенных отравой, у пещеры, о которой ходили страшные легенды. Лагерь закрыли навсегда.Двенадцать лет спустя в «Лесной» забредает отряд туристов: семеро ребят и двое инструкторов. Они находят дневник, где записаны жуткие события прошлого. Сначала эти истории кажутся детскими страшилками, но вскоре становится ясно: с лагерем что-то не так.Группа решает поскорее уйти, но… поздно. 12 лет назад из лагеря исчезли девять человек: двое взрослых и семеро детей. Неужели история повторится вновь?

Екатерина Анатольевна Горбунова , Эльвира Смелик

Фантастика / Триллер / Мистика / Ужасы