Читаем Домашнє вогнище полностью

Джеймс Тукідес Бічем син Томіного Терла і Тенні Бічем Народився 29-го грудня 1864 і обоє дуже хотіли назвати його Тіофілес але вже пробували Емодіес Маккаслін і Кароліна Маккаслін і обоє вмерли і це їх відохотило Народився о другій годині ночі обоє здорові


оце й усе, більш нічого про нього; мине ще два роки після того, як хлопець прочитав цей запис, і він, уже майже дорослий, повернеться з невдалої своєї поїздки до штату Теннессі, так і не вручивши кому належало третини спадку, що старий Керазерс заповів своєму синові-негру і його нащадкам, з яких троє таки вижили, одне по одному засвідчивши свій виразний намір жити й далі, — спадок цей їхні білі єдинокровні дядьки збільшили до тисячі доларів на душу і мали намір сплатити кожному з них у свій час відповідну частку, — і сам допише на цій сторінці, довершить запис, до якого нічого буде додати навіть у далекому майбутньому, коли вже ніхто з тих, хто народився у році 1864-му (або й 1867-му, коли сам хлопець прийшов на світ), не зможе сподіватись, надіятись чи бодай хотіти лишитися серед живих; причому його почерк, хоч і грамотніший, нагадуватиме, як то не дивно, не батьків почерк, не дядьків, не Маккаслінів навіть, а саме дідів:


Зник бозна-куди вночі напередодні свого двадцять першого дня народження 29 груд. 1885. Айзек Маккаслін поїхав на розшуки до Джексона штат Теннессі і там слід загубився. Належна йому частка спадщини 1000 дол. повернута на збереження Маккаслінові Едмондсу сьогодні 12 січ. 1886


але поки що цього запису ще не було, він мав з’явитися тільки через два роки, а тим часом на сусідній сторінці хлопець знову бачив батькову руку — старий командир батька на той час уже облишив своє воювання, як раніше був облишив торгівлю рабами, — цей новий батьків запис у гросбуху був уже останній і ще нерозбірливіший, ніж коли, такий, що ледве чи й піддавався розшифруванню, бо через ревматизм батько вже майже не владав рукою і тепер мало не цілковито звільнився від будь-яких вимог і граматики, і правопису, так, ніби ті чотири роки, протягом яких він підлягав команді єдиного на світі чоловіка, що продав йому негра, та ще й незле на цьому заробив, переконали батька в марності не тільки віри й надії, а й орфографії:


Міс софонсіба ур дчк тмн трл і тн 1869


хоч не позбавили його переконань і сили волі, бо це таки було написано — нехай і лівою рукою, як сказав хлопцеві Маккаслін, але все ж написано — і це був останній батьків запис у гросбуху, найостанніший, бо сам хлопець мав тоді один рік, а коли через шість років народився Лукес, хлопцеві батько й дядько були небіжчиками вже понад п’ять років, померши один за кілька місяців після одного, отож і цей запис довелося доповнити хлопцеві, що був там і бачив це у році 1886-му, — їй, Софонсібі, щойно минуло сімнадцять, вона була на два роки молодша від хлопця; він саме сидів у плантаційній коморі, коли, тільки почало смеркати, ввійшов Маккаслін і каже:

— Він хоче женитися з Фонсібою, —

щось таке приблизно, і хлопець глянув поза Маккасліна й побачив того молодика, незнайомця, вищого за Маккасліна і вдягненого краще, ніж звичайно вдягалися Маккаслін і більшість інших білих, що їх знав хлопець, — він увійшов у приміщення як білий і стояв там як білий, так, наче він пропустив Маккасліна поперед себе не тому, що той мав білу шкіру, а просто тому, що той тутешній і, отже, знає дорогу, і говорив він як білий, і на хлопця тільки кинув з-поза плеча Маккасліна швидкий і пильний погляд і більше вже не звертав на нього уваги, теж так, як зробив би це дорослий і стриманий білий, — не тому, що його долала нетерплячка, а тільки тому, що в нього брак часу.

— Женитися з Фонсібою? — скрикнув хлопець. — З Фонсібою?

і потім уже не озивався, а мовчки дивився й слухав, поки розмовляли Маккаслін і негр:

— Ти збираєшся забрати її до Арканзасу, ти так, здається, сказав.

— Так. Там у мене маєток. Ферма.

— Маєток? Ферма? Твоя власна?

— Так.

— І ти не кажеш «сер», ні?

— Старшим від мене кажу.

— Ясно. То ти з півночі.

— Так. Живу там з дитинства.

— Значить, твій батько був рабом.

— Так. Колись.

— Тоді як же ти дістав ферму в Арканзасі?

— Це законна власність. Від батька. Дарована урядом Сполучених Штатів. За військову службу.

— Ясно, — сказав Маккаслін. — В армії янкі.

— В армії Сполучених Штатів, — поправив незнайомець.

І ще раз хлопець не витримав, закричав у спину Маккаслінові:

— Поклич тітку Тенні! Я піду її приведу! Я…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Север и Юг
Север и Юг

Выросшая в зажиточной семье Маргарет вела комфортную жизнь привилегированного класса. Но когда ее отец перевез семью на север, ей пришлось приспосабливаться к жизни в Милтоне — городе, переживающем промышленную революцию.Маргарет ненавидит новых «хозяев жизни», а владелец хлопковой фабрики Джон Торнтон становится для нее настоящим олицетворением зла. Маргарет дает понять этому «вульгарному выскочке», что ему лучше держаться от нее на расстоянии. Джона же неудержимо влечет к Маргарет, да и она со временем чувствует все возрастающую симпатию к нему…Роман официально в России никогда не переводился и не издавался. Этот перевод выполнен переводчиком Валентиной Григорьевой, редакторами Helmi Saari (Елена Первушина) и mieleом и представлен на сайте A'propos… (http://www.apropospage.ru/).

Софья Валерьевна Ролдугина , Элизабет Гаскелл

Драматургия / Проза / Классическая проза / Славянское фэнтези / Зарубежная драматургия
Лира Орфея
Лира Орфея

Робертсон Дэвис — крупнейший канадский писатель, мастер сюжетных хитросплетений и загадок, один из лучших рассказчиков англоязычной литературы. Он попадал в шорт-лист Букера, под конец жизни чуть было не получил Нобелевскую премию, но, даже навеки оставшись в числе кандидатов, завоевал статус мирового классика. Его ставшая началом «канадского прорыва» в мировой литературе «Дептфордская трилогия» («Пятый персонаж», «Мантикора», «Мир чудес») уже хорошо известна российскому читателю, а теперь настал черед и «Корнишской трилогии». Открыли ее «Мятежные ангелы», продолжил роман «Что в костях заложено» (дошедший до букеровского короткого списка), а завершает «Лира Орфея».Под руководством Артура Корниша и его прекрасной жены Марии Магдалины Феотоки Фонд Корниша решается на небывало амбициозный проект: завершить неоконченную оперу Э. Т. А. Гофмана «Артур Британский, или Великодушный рогоносец». Великая сила искусства — или заложенных в самом сюжете архетипов — такова, что жизнь Марии, Артура и всех причастных к проекту начинает подражать событиям оперы. А из чистилища за всем этим наблюдает сам Гофман, в свое время написавший: «Лира Орфея открывает двери подземного мира», и наблюдает отнюдь не с праздным интересом…

Геннадий Николаевич Скобликов , Робертсон Дэвис

Проза / Классическая проза / Советская классическая проза