Читаем Домашнє вогнище полностью

— Нехай і так. Втікаю. Аж ось одного дня Він сказав те саме, що й ти сказав чоловікові Фонсіби у той день: «Годі. Досить уже» — не зі злості, гніву чи бодай, як от ти у той день, з роздратування, а просто: «Досить уже», і ще раз, відколи сотворив їх, востаннє глянув на цей край, на цей південь, для якого Він зробив так багато, — де ліси багаті на дичину, а річки на рибу, де родюча й щедра земля для всякого зела, і гойна весна, щоб воно проросло, і довге літо, щоб воно достигло, і погідна осінь, щоб зібрати урожай, і коротка лагідна зима для людей і тварин — і ніде не побачив надії, і тоді одвів свій погляд на північ, де мала бути надія, туди, де незміряними обширами прослався від сходу до заходу обнадійливий континент, призначений стати захистком і пристанищем свободи і волі від того, що ти назвав безплідним присмерком старого світу, і побачив можне потомство работоргівців, бабів обох статей, які зняли крик про негрів, що для них становили просто дивовижу, таку саму екзотику, як бразільський папуга-ара, привезений у клітці подорожнім, і які в своїх затишних і вигідних залах виголошували заяви про жахи та свавілля, і почув громохку канонаду крикунів-політиканів, які стягували з людей голоси, балаганних проповідників, які стягували з них гроші і для яких свавілля й кривда були такою ж абстракцією, як протекційний тариф, біметалізм чи безсмертя душі, а аргументи про рабські пута півдня та жалюгідне стріп’я його клейнодів прислужувалися їм не згірше, ніж іншим пиво, стяги, фейєрверки з гаслами, всякі жупели, жонглювання й тирликання оркестрів, і побачив, як обертаються колеса верстатів, що виробляють задля зиску невигадливі пута й благенькі одежини на зміну тим, які вже протерлися, і прядуть бавовну, і монтують машини, щоб її очищати, і споруджують вагони й судна, щоб її перевозити, і як люди пускають у рух ті верстати задля зиску, і встановлюють та збирають податки на бавовну, тарифи за її перевезення й комісійні за продаж; і Він міг би зректися їх, бо вони ж були Його витвором тепер і навіки віків в усіх поколіннях, аж поки не тільки той старий світ, від якого Він їх порятував, а й цей новий, який Він відкрив перед ними й куди привів їх, як до пристанища й захистку, не перетвориться на суцільну безплідну мертву скелю, що застигає в останній багрянистий вечір, — міг би зректися, якби не те, що серед усього цього порожнього крику й безглуздого шалу знайшлося чиєсь мовчання, на тлі всього цього гамору й шарварку знайшовся хтось досить простацький, аби повірити, що жахи та свавілля — це ж тільки жахи та свавілля, і досить неотесаний, щоб у згоді з цим і діяти, і неочитаний, і ненамаханий у балачках або просто заклопотаний і заніколений, один з-посеред них усіх, котрий не підсипався до Бога з улещаннями й закликаннями, а потім з просьбами і грозьбами, котрий навіть не завдав собі клопоту попередити Бога, що він збирається робити, — аж до тої міри, що хтось маліший на місці Бога міг би й прогавити таку дрібницю, що чоловік зняв довгого предківського мушкета з оленячих рогів над дверима, але Бог цього не прогавив і сказав; «Мене теж звуть Браун», а той тоді: «І мене»; тоді Він: «Ми не можемо обидва називатись однаково, бо Я проти того, що ти чиниш»; тоді той другий: «Я теж проти»; тоді Він тріумфально: «То куди ж ти йдеш з цією рушницею?», і той другий пояснив Йому одним реченням, одним словом, і тоді Він — вражено — Він, що не знав ні надії, ні гордощів, ні жалю: «Але ваше товариство, ваш комітет, ваше начальство. Де ваші протоколи, ваші ухвали, ваші резолюції?», і той другий: «Я не проти цього. Це все добре для тих, що мають час. Я тільки проти того, щоб слабих, бо вони чорнюки, тримали у рабстві дужі, бо вони білі». Отож Бог іще раз звернув своє лице до цієї землі, яку Він однаково хоче врятувати, адже Він зробив для неї так багато…

і Маккаслін:

— Аж так?

і хлопець:

— …для цих людей, щодо яких Він має певні зобов'язання, оскільки вони Його творіння…

і Маккаслін:

— Знову прихилився до нас? Звернув своє лице?

і хлопець:

— для тих, що їхні дружини й дочки принаймні готували юшку та холодець чорним, коли ті слабували, і самі носили її по багнюці й узимку до смердючих халуп, і сиділи в тих смердючих халупах, і підтримували вогонь, поки не минала криза, хоча цього було замало, і коли ті аж дуже тяжко слабували, то переносили їх у свій дім, може, навіть у саму вітальню, і доглядали їх там — що білі робили б і для будь-якої іншої своєї худобини, коли б вона захворіла, але чого не зробив би той, хто тільки найняв коней, — хоч і цього було замало, отож Бог сказав — і не з жалем, бо Він же сотворив їх, а тому й не міг відчувати жалю, так само як і гордощів та надії: «Вони якщо й можуть чогось навчитися, то тільки через страждання, якщо й можуть щось запам’ятати, то тільки коли воно підкреслене кров’ю»…

і Маккаслін:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Север и Юг
Север и Юг

Выросшая в зажиточной семье Маргарет вела комфортную жизнь привилегированного класса. Но когда ее отец перевез семью на север, ей пришлось приспосабливаться к жизни в Милтоне — городе, переживающем промышленную революцию.Маргарет ненавидит новых «хозяев жизни», а владелец хлопковой фабрики Джон Торнтон становится для нее настоящим олицетворением зла. Маргарет дает понять этому «вульгарному выскочке», что ему лучше держаться от нее на расстоянии. Джона же неудержимо влечет к Маргарет, да и она со временем чувствует все возрастающую симпатию к нему…Роман официально в России никогда не переводился и не издавался. Этот перевод выполнен переводчиком Валентиной Григорьевой, редакторами Helmi Saari (Елена Первушина) и mieleом и представлен на сайте A'propos… (http://www.apropospage.ru/).

Софья Валерьевна Ролдугина , Элизабет Гаскелл

Драматургия / Проза / Классическая проза / Славянское фэнтези / Зарубежная драматургия
Лира Орфея
Лира Орфея

Робертсон Дэвис — крупнейший канадский писатель, мастер сюжетных хитросплетений и загадок, один из лучших рассказчиков англоязычной литературы. Он попадал в шорт-лист Букера, под конец жизни чуть было не получил Нобелевскую премию, но, даже навеки оставшись в числе кандидатов, завоевал статус мирового классика. Его ставшая началом «канадского прорыва» в мировой литературе «Дептфордская трилогия» («Пятый персонаж», «Мантикора», «Мир чудес») уже хорошо известна российскому читателю, а теперь настал черед и «Корнишской трилогии». Открыли ее «Мятежные ангелы», продолжил роман «Что в костях заложено» (дошедший до букеровского короткого списка), а завершает «Лира Орфея».Под руководством Артура Корниша и его прекрасной жены Марии Магдалины Феотоки Фонд Корниша решается на небывало амбициозный проект: завершить неоконченную оперу Э. Т. А. Гофмана «Артур Британский, или Великодушный рогоносец». Великая сила искусства — или заложенных в самом сюжете архетипов — такова, что жизнь Марии, Артура и всех причастных к проекту начинает подражать событиям оперы. А из чистилища за всем этим наблюдает сам Гофман, в свое время написавший: «Лира Орфея открывает двери подземного мира», и наблюдает отнюдь не с праздным интересом…

Геннадий Николаевич Скобликов , Робертсон Дэвис

Проза / Классическая проза / Советская классическая проза