Читаем Домашнє вогнище полностью

Хлопець, лежачи під своїми укривалами й ковдрами і чекаючи сну, також розумів, що Лев уже знов на Буновій постелі — що він ночує там і решту тієї ночі, і в наступну ніч, і щоночі в листопаді другого року, і третього. Він думав тоді: «Дивно, чого Сем на це погодився. Він же міг забрати назад Лева, дарма що Бун білий. Міг звернутися до майора чи Маккасліна. Та й не тільки. Адже то Семова рука перша доторкнулася Лева, і Лев цього не забув». А потім він виріс і зрозумів і це. Що так було правильно. Що так і повинно було бути. Сем був ватаг, владар; Бун — плебей, його ловчий. Бунові, отже, й належало доглядати собак.

Того ранку, коли Лев уперше вів собачу зграю на Старого Бена, в таборі об’явилося семеро незнайомців, болотників, кістлявих і схудлих від малярії людей, які жили з того, що ловили єнотів у капкани та обробляли дрібненькі латки землі над улоговиною, засіяні бавовником та кукурудзою. Одягнені вони були трохи краще, ніж Сем Фазерс, але набагато гірше, ніж Джім тітки Тенні, мали при собі старі рушниці й гвинтівки, прийшли ще до світ сонця не знати звідки і, поприсідавши на подвір’ї навпочіпки, терпляче дожидали під осінньою мжичкою. (Згодом Сем Фазерс розповів майорові Де Спейну, як вони ціле літо й осінь приходили до табору поодинці й по двоє-троє, щоб якусь хвилину подивитись мовчки на Лева і відійти). Найговіркіший із них озвався:

— Доб’ранку, майоре. Ми чули, що ви сьо’дні пускаєте цього сірого пса на старого двопалого ведмедя. То ми вирішили — прийдемо подивимось, як ви нічого не маєте проти. Стріляти ми не будемо, хіба він на нас набіжить.

— Ласкаво вітаємо вас, — відказав майор Де Спейн, — Можете й стріляти, будь ласка. Він більше ваш ведмідь, ніж наш.

— А й справді. Він таки напасся на моїй кукурудзі, щоб мені припала пайка в ньому. А ще ж і підсвинок три роки тому.

— І мені щось належиться, — зауважив інший. — Тільки не з ведмедя.

Майор Де Спейн глянув на нього. Чолов’яга дожував тютюн і сплюнув.

— Ялівка була. Нівроку собі. Торік. Коли я вперше знайшов її, виглядала достоту, як ваше лоша отоді в червні.

— О, — мовив на те Де Спейн. — Що ж, ласкаво просимо. І можете стріляти, якщо побачите звіра поперед моїх собак.

Проте цього дня ніхто не застрелив Старого Бена. Жоден чоловік його й не бачив. Собаки наскочили на нього за сотню ярдів від галявинки, де його випало побачити хлопцеві на одинадцятому році життя. Тепер хлопець був менш як за чверть милі звідти. До нього долетіло собаче валування, але він не розчув у ньому незнайомого голосу, що мав би належати Левові, тож і подумав, був певен, що Лева там немає. Навіть те, що бігли собаки за Старим Беном куди швидше, ніж звичайно, і що в їхньому гавкоті не чулося істеричної нотки, — навіть те не вивело його з омани. Свою помилку він зрозумів тільки ввечері, коли Сем сказав йому, що Лев на сліду ніколи не подає голосу.

— Як схопить Старого Бена за горло, тоді він загарчить. А щоб гавкнув — цього не діждемось від нього, як не діждались і тоді, коли він стрибав на двері в засіку. Така голуба його порода. Як ти її назвав?

— Ердель, — відповів хлопець.

Отож Лев таки перейняв Старого Бена, але сталося це занадто близько від річки. Повернувшися з Левом коло одинадцятої вечора, Бун присягався, що Лев раз насів на Старого Бена, тільки гончаки злякалися, не підійшли, і ведмідь стрибнув у річку й скількись миль проплив за водою, а вони з Левом пройшли берегом десять миль, потім перебралися вбрід на той бік і були б уже знайшли слід ведмедя, де він там виліз із води (якщо тільки Старий Бен не заплив ще далі, за брід), якби не почало смеркати. По цьому Бун вибатькував гончаків, з’їв вечерю, що залишив йому дядько Еш, і пішов спати. Трохи згодом хлопець відчинив двері задушливої кімнатинки, що аж двигтіла від хропіння, і до нього з Бунової подушки повагом підніс голову великий пес, кліпнув очима і знов улігся.

Коли настав ще один листопад, а тоді й останній день, вділюваний, як то повелося, Старому Бенові, в таборі зібралось уже кільканадцятеро сторонніх. Не всі вони цього разу були болотники. Знайшлися тут і городяни з інших окружних центрів, таких як Джефферсон, — начувшись про Лева й Старого Бена, вони приїхали подивитись, як цей великий сизуватий пес відбуватиме своє щорічне побачення зі старим двопалим ведмедем. Декотрі при собі навіть зброї не мали, а мисливське вбрання на них та чоботи були щойно з крамниці.

Цього разу Лев наскочив на Старого Бена за добрих п’ять миль від річки, перейняв його й затримав; запалившись якоюсь одчайдушною хоробрістю, до Лева приєднались і гончаки. Хлопець чув їх, це було досить близько. Він почув Бунове атюкання і потім два постріли, коли генерал Компсон розрядив у ведмедя обидві цівки, — в одній п’ять картечин, у другій куля, — з такої відстані, на яку зміг під’їхати сполоханим конем. І почув собак знову, коли ведмідь від них вирвався,

Перейти на страницу:

Похожие книги

Север и Юг
Север и Юг

Выросшая в зажиточной семье Маргарет вела комфортную жизнь привилегированного класса. Но когда ее отец перевез семью на север, ей пришлось приспосабливаться к жизни в Милтоне — городе, переживающем промышленную революцию.Маргарет ненавидит новых «хозяев жизни», а владелец хлопковой фабрики Джон Торнтон становится для нее настоящим олицетворением зла. Маргарет дает понять этому «вульгарному выскочке», что ему лучше держаться от нее на расстоянии. Джона же неудержимо влечет к Маргарет, да и она со временем чувствует все возрастающую симпатию к нему…Роман официально в России никогда не переводился и не издавался. Этот перевод выполнен переводчиком Валентиной Григорьевой, редакторами Helmi Saari (Елена Первушина) и mieleом и представлен на сайте A'propos… (http://www.apropospage.ru/).

Софья Валерьевна Ролдугина , Элизабет Гаскелл

Драматургия / Проза / Классическая проза / Славянское фэнтези / Зарубежная драматургия
Лира Орфея
Лира Орфея

Робертсон Дэвис — крупнейший канадский писатель, мастер сюжетных хитросплетений и загадок, один из лучших рассказчиков англоязычной литературы. Он попадал в шорт-лист Букера, под конец жизни чуть было не получил Нобелевскую премию, но, даже навеки оставшись в числе кандидатов, завоевал статус мирового классика. Его ставшая началом «канадского прорыва» в мировой литературе «Дептфордская трилогия» («Пятый персонаж», «Мантикора», «Мир чудес») уже хорошо известна российскому читателю, а теперь настал черед и «Корнишской трилогии». Открыли ее «Мятежные ангелы», продолжил роман «Что в костях заложено» (дошедший до букеровского короткого списка), а завершает «Лира Орфея».Под руководством Артура Корниша и его прекрасной жены Марии Магдалины Феотоки Фонд Корниша решается на небывало амбициозный проект: завершить неоконченную оперу Э. Т. А. Гофмана «Артур Британский, или Великодушный рогоносец». Великая сила искусства — или заложенных в самом сюжете архетипов — такова, что жизнь Марии, Артура и всех причастных к проекту начинает подражать событиям оперы. А из чистилища за всем этим наблюдает сам Гофман, в свое время написавший: «Лира Орфея открывает двери подземного мира», и наблюдает отнюдь не с праздным интересом…

Геннадий Николаевич Скобликов , Робертсон Дэвис

Проза / Классическая проза / Советская классическая проза