Дорога

Сховали візок і піднялися схилом між скель, несучи ковдри, влаштувалися там, звідки крізь дерева можна було бачити десь із вісімсот метрів пройденого шляху. Знайшовши місце, де не дує, загорнулися в ковдри й навперемінки чергували, але невдовзі хлопець заснув. Чоловік і сам майже заснув, коли побачив постать на узгір'ї посеред дороги. Потім ще дві. І тоді четверту. Вони постояли разом, а потім попрямували далі. Чоловік ледве розрізняв їхні фігури в глибокому присмерку. Думав, що вони невдовзі зупиняться й що їм із сином варто було б пошукати місце трохи далі від дороги. Їх чекає холодна довга ніч, якщо ті постаті зупиняться на мосту. Вони пройшли по дорозі далі й перетнули міст. Три чоловіки й жінка. Ішла перевальцем, а коли наблизилася, він побачив, що вона вагітна. Чоловіки мали наплічники, а жінка несла тканинну валізку. Вигляд вони мали такий жалюгідний, що годі й описати. Слабка пара від дихання. Перетнули міст і пішли далі по дорозі, по черзі зникаючи у вичікувальній темряві.

Ніч усе одно видалася довгою. Коли вже заясніло, чоловік узувся, підвівся, загорнувся в ковдру, відійшов і став, вдивляючись у дорогу внизу. Голий сталевобарвний ліс і поля за ним. Ледь видно гофровані силуети старих западистих борін. Напевно, для бавовни. Хлопець спав, і чоловік спустився до візка, видобув мапу, пляшку води й консервовані фрукти з їхніх скромних запасів, а тоді повернувся, сів на ковдри і взявся вивчати мапу.

Ти завжди думаєш, що ми зайшли далі, аніж насправді.

Він посунув палець. Отут.

Далі.

Тут.

Добре.

Він склав м'які запліснявілі сторінки. Гаразд, сказав він.

Потім сиділи й крізь дерева розглядали дорогу.

Гадаєш, батьки спостерігають? Зважують на вазі й записують у Книгу? Із чим порівнюватимуть? Немає жодних книг, а твої батьки лежать мертві в землі.

Місцевість змінилася, і тепер, крім сосен, ще траплявся вічнозелений дуб. І магнолії. Звісно, мертві. Він підняв один важкий лист, розтер у порошок і просіяв крізь пальці.

Рано-вранці наступного дня вже прямували дорогою. Встигли пройти зовсім небагато, коли хлопець потягнув його за рукав, і вони зупинилися. Попереду з лісу здіймалася тонка цівка диму. Стояли та спостерігали.

Тату, що робитимемо?

Мабуть, треба глянути.

А може, просто підемо далі?

А якщо вони йдуть туди ж, куди й ми?

І що? запитав хлопець.

Таж вони йтимуть за нами. Хотілось би знати, хто це.

А якщо це армія?

Там же просто невелике багаття.

Чому б нам просто не почекати?

Не можна чекати. Їжа майже закінчилася. А нам треба йти далі.

Залишили візок у лісі, і чоловік перевірив, чи добре патрони обертаються в барабані. І дерев'яні, і справжній. Стояли та прислухалися. У нерухомому повітрі дим здіймався вертикально. Жодних звуків. Через нещодавні дощі листя під ногами розм'якло й не шурхотіло. Обернувся і глянув на хлопця. Маленьке брудне обличчя, здавалося, розтягнулося від страху. Обійшли вогнище на віддалі, хлопець тримав його за руку. Чоловік присів навпочіпки й обійняв його, і вони тривалий час просто слухали. Гадаю, вони пішли, сказав він.

Що?

Гадаю, вони пішли. У них, напевно, був спостерігач.

Тату, це може бути пастка.

Гаразд. Трохи почекаємо.

Так і зробили. Між деревами бачили дим. Здійнявся вітер, і цівка диму викривилася, а потім до них долинули запахи. Запахи їжі. Обійдемо ще раз? запропонував чоловік.

Можна тримати тебе за руку?

Так. Звісно.

Від лісу лишилися самі спалені стовбури. Нікого не видно. Гадаю, вони нас побачили, сказав чоловік. Думаю, вони нас побачили та втекли. Побачили, що в нас зброя.

Лишили приготовану їжу.

Так.

Глянемо?

Мені дуже страшно, тату.

Там нікого немає. Усе гаразд.

Дісталися до галявинки, хлопець і далі стискав його руку. Ті люди забрали із собою все, крім якоїсь чорної штуки, насадженої на шампур над вуглинами. Чоловік стояв, перевіряючи периметр, але раптом хлопець відвернувся й зарився обличчям у його куртку. Він швидко озирнувся перевірити, що сталося. Що таке? запитав він. Що таке? Хлопець хитав головою. Ой, тату, сказав він. Чоловік повернувся, знову роздивився й тоді все зрозумів. Хлопець побачив, що на рожні було обгоріле немовля, безголове і випатране. Чоловік нахилився, підняв хлопця й рушив із ним до дороги, міцно його пригортаючи. Вибач, прошепотів він. Вибач.

Не знав, чи хлопець колись знову з ним розмовлятиме. Отаборилися біля річки, і чоловік сів коло вогню, слухаючи, як у темряві тече вода. Місце було небезпечне, бо шум річки заглушав решту звуків, але він сподівався, що це трохи підбадьорить хлопця. Доїли решту продуктів, і чоловік сів вивчати мапу. Виміряв дорогу шматком шнурка, вдивлявся й переміряв. До узбережжя ще досить далеко. І він не знав, що вони там знайдуть. Перетасував частинки мапи, поклав їх назад у поліетиленовий пакет і сів, вдивляючись у жарини.