Дорога

Хлопець стояв, опустивши плечі. І вже злегка схлипував. Чоловік став навколішки та обійняв його. Усе гаразд, сказав він. То я мав пильнувати за револьвером, але не зробив цього. Забув.

Вибач, тату.

Ходімо. У нас усе гаразд. Усе гаразд.

Револьвер лежав там, де його і залишили. Чоловік підняв зброю, струсив, витягнув вісь барабана й віддав її хлопцю. Потримай, сказав він.

Із ним усе гаразд, тату?

Само собою.

Викотив барабан на долоню, видув із нього пісок і передав хлопцю, продув ствол і здув пісок із рамки, тоді забрав у сина деталі й усе зібрав, звів і опустив курок, а потім знову звів. Повернув барабан так, щоб у ствол заходив справжній патрон, опустив курок, поклав револьвер у куртку і підвівся. Усе гаразд, сказав він. Ходімо.

І ніч нас не заскочить у дорозі?

Не знаю.

Так і буде?

Ходімо. Треба поквапитися.

І ніч таки заскочила їх у дорозі. Коли дійшли до стежки, яка вела на мис, темрява вже заслала їм зір. Стояли на солоному вітрі, хлопець стискав батькову руку, а довкола сичала трава. Треба просто йти далі, сказав чоловік. Ходімо.

Я нічого не бачу.

Знаю. Ступатимемо крок за кроком.

Добре.

Не відпускай мене.

Добре.

Що б не сталося.

Що б не сталося.

Ішли в цілковитій темряві, як сліпці. Батько витягнув перед собою руку, хоча на цьому солоному пустищі нема на що наштовхуватися. Прибій уже лунав стишено, але чоловік орієнтувався ще й за вітром, і, проблукавши хиткою ходою добру годину, вони вийшли з трави й уніоли і знову опинилися на сухому піску верхнього пляжу. Вітер тут був холодніший. Чоловік прикрив хлопця від вітру своїм тілом, аж раптом пляж вихопило з темряви тремтливе світло, а потім він знову зник.

Що це, тату?

Усе гаразд. Це блискавка. Ходімо.

Перекинув клунок з консервами через плече, взяв хлопця за руку, і вони попрямували далі по піску, піднімаючи ноги високо, як коні на параді, щоб не перечепитися об якийсь винесений на берег корч чи сміття. Чудернацьке сіре світло знову спалахнуло над пляжем. Удалині ледь чутно прогуркотів грім і заглух у мороці. Здається, я бачу наші сліди, сказав чоловік.

Отже, ми йдемо у правильному напрямку.

Так. У правильному.

Тату, мені дуже холодно.

Знаю. Молися про блискавки.

* * *

Ішли далі. Під час наступного спалаху чоловік побачив, що хлопець нахилився і щось шепоче. Батько марно шукав їхні сліди, що вказали б на шлях до пляжу. Вітер ще посилився, і чоловік чекав, що ось-ось задощить. Якщо шторм заскочить їх на пляжі, буде непереливки. Відверталися від вітру, притримуючи капюшони курток. Пісок репіжив об їхні ноги та відлітав у темряву, а грім тріщав уже біля берега. Сильний скісний дощ прийшов з океану й жалив їхні обличчя, тож чоловік пригорнув хлопця до себе.

Стояли під зливою. Іти ще далеко? Чоловік чекав на блискавку, але їх стало менше, і коли вдарила наступна, а потім ще одна, він уже зрозумів, що шторм знищив їхні сліди. Вони попленталися по піску до верхнього краю пляжу, сподіваючись побачити обрис колоди, біля якої отаборилися. Невдовзі блискавок уже майже не було. Коли вітер змінився, батько почув, ніби щось слабко ляпотить на віддалі. Чоловік зупинився. Слухай, сказав він.

Що це?

Слухай.

Я нічого не чую.

Слухай.

Що це, тату?

Брезент. Це дощ тарабанить по брезенту.

* * *

Вони йшли далі, шпортаючись у піску і смітті на лінії прибою. Майже одразу натрапили на свій брезент, і чоловік став на коліна, скинув клунок та навпомацки пошукав камені, що ними його було притиснуто, а коли знайшов, заштовхнув їх під нього. Підняв брезент і натягнув його над ними, а потім використав каміння, щоб ізсередини притиснути краї. Зняв із хлопця мокру куртку і натягнув на них ковдри. Дощ стукотів по поліетилену. Потім сам скинув куртку, міцно пригорнув хлопця, і незабаром вони вже спали.

Уночі дощ ущух, чоловік прокинувся і лежав, прислухаючись. Коли вітер стих, стало чути важкий хлюпіт і глухі удари прибою. Щойно зайнялося на світ, батько підвівся і вийшов на пляж. Шторм засмітив берег, і чоловік пішов по припливній лінії, шукаючи бодай щось корисне. На мілководді за хвилерізом у купі нанесеної деревині гойдався давній труп. Хотів було сховати його від хлопця, але той мав рацію: що тут уже ховати? Коли повернувся, хлопець не спав і сидів на піску, спостерігаючи за батьком. Сам загорнувся в ковдри, а їхній мокрий одяг розстелив сохнути на мертвих водоростях. Чоловік підійшов і повільно опустився поруч, і так вони сиділи, стежачи за тим, як свинцевий океан зводиться й опадає за бурунами.