Дорога

Значну частину ранку розвантажували корабель. Чоловік увесь час підтримував вогонь і, вийшовши на берег голим, тремтів, кидав галівний трос і стояв, гріючись у теплі полум'я, поки хлопець тягнув прогумований мішок по ледачих хвилях і волік його пляжем. Спорожнювали мішок, а потім розстеляли ковдри й одяг сушитися на теплому піску коло вогню. Харчів на кораблі було більше, ніж вони могли взяти, тож чоловік думав лишитися на пляжі на кілька днів і з'їсти, скільки влізе, проте це було небезпечно. Тієї ночі спали на піску серед розкиданих трофеїв, і багаття захищало від холоду. Чоловік прокинувся, кашляючи, підвівся, випив води та натягав у полум'я дров, цілі колоди, від яких здійнявся каскад іскор. Просолена деревина горіла помаранчево-синім полум'ям, і чоловік сидів, задивившись на нього. Пізніше пройшовся пляжем, і його довга тінь рухалася по піску перед ним, граючи у вогні з вітром. Кашляв. Кашляв. Схилився, тримаючись за коліна. Смак крові. Повільний прибій накочувався і клекотів у темряві, і чоловік задумався про своє життя, але думати було ні про що і згодом він пішов назад. Дістав із мішка банку з персиками, відкрив її, сів перед вогнем і повільно їв фрукти ложкою, поки хлопець спав. Вогонь палахкотів на вітрі, й іскри гасали по піску. Поставив порожню бляшанку між ніг. Кожен день — брехня, сказав він. Але ти вмираєш. І це не брехня.

Свої нові запаси, зав'язані в брезент чи ковдри, відносили на пляж і складали у візок. Хлопець силкувався нести забагато, і коли вони спинилися перепочити, чоловік забрав у того частину ноші й переклав собі. Під час шторму корабель дещо зсунувся. І чоловік став, задивившись на нього. Хлопець спостерігав за батьком. Хочеш туди повернутися? запитав він.

Та оце думаю. Оглянути востаннє.

Я якось боюся.

Усе гаразд. Просто пильнуй.

Ми вже маємо більше, ніж можемо взяти.

Знаю. Але хочу просто глянути.

Знову обійшов корабель від носа до корми. Зупинися. Подумай. Сів на підлогу кают-компанії, вперши ноги в гумових чоботях в опору столу. Уже сутеніло. Намагався пригадати, що він знає про вітрильники. Підвівся і знову вийшов на палубу. Глянув на хлопця, що сидів біля вогню. Потім чоловік спустився до кокпіта й усівся на лавці, зіпершись на перебірку й закинувши ноги на стіл майже на рівень очей. На ньому був лише светр і непромокальний плащ, які майже не гріли, тож він безупинно тремтів. Уже ладнався знову підвестися, коли зрозумів, що дивиться на застібки в перебірці навпроти. Чотири штуки. Неіржавна сталь. Колись на лавках лежали подушки, від яких у кутках лишилися самі зав'язки. У нижній частині перебірки, якраз над сидінням, стирчав нейлоновий ремінець зі складеним удвоє прошитим кінчиком. Знову поглянув на застібки. Поворотні клямки з лапками для великих пальців. Підвівся, став на лавку навколішки і повернув усі чотири ліворуч до межі. Вони були на пружинах, і коли він усі відкрив та потягнув за ремінець унизу дошки, вона зіслизнула й відпала. У палубі виявився отвір, де лежали згорнуті вітрила і щось подібне на двомісний надувний човен, скручений і перев'язаний еластичними шнурами. Пара невеликих пластикових весел. Коробка сигнальних ракет. За ними лежав фанерний ящик для інструментів зі щілиною в кришці, заліпленою чорною ізострічкою. Чоловік витягнув його, знайшов кінчик стрічки, відклеїв її, відклацнув хромовані кнопки-застібки та відкрив ящик. Усередині лежали жовтий пластиковий ліхтарик, проблисковий маячок на батарейках і аптечка. Жовтий пластиковий аварійний радіобуйок. І чорний пластиковий футляр завбільшки з книгу. Підняв його, відклацнув застібки та відкрив. Усередині був старий 37-міліметровий бронзовий сигнальний пістолет. Дістав його з футляра обома руками, покрутив і роздивився. Відтиснув важіль і переламав ствол. Барабан порожній, але в пластиковому контейнері було вісім сигнальних ракет, коротких, товстеньких, невикористаних. Вклав пістолет у футляр, опустив і заклацнув кришку.

Чоловік вийшов на берег, тремтячи та кашляючи, обгорнувся ковдрою і сів на теплий пісок перед вогнем, поклавши ящики поруч. Хлопець присів навпочіпки та спробував його обійняти, через що батько всміхнувся. Тату, що ти знайшов? запитав він.

Аптечку. І сигнальний пістолет.

Що це?

Я тобі покажу. Це щоб подати сигнал.

Це те, що ти шукав?

Так.

Звідки ти знав, що воно там є?

Ну, я сподівався, що воно там. А насправді мені пощастило.

Він відкрив футляр і повернув його так, щоб хлопець побачив.

Це зброя.

Ракетниця. Вистрілює ракети в небо, і ті дають багато світла.

Можна подивитися?

Звісно.

Хлопець дістав пістолет з футляра і роздивлявся. А з нього можна в когось вистрелити? запитав він.

Можна.

І це їх уб'є?

Ні. Але може підпалити.

І тому ти його і взяв?

Так.

Бо подавати сигнал нікому, правда?

Нікому.

Я хотів би це побачити.

Тобто вистрелити?

Так.

Можна це зробити.

По-справжньому?

Само собою.

У темряві?

Так. У темряві.

Буде як святкування.

Як свято. Так.

І можемо сьогодні вистрелити?

Чому ні?

А він заряджений?

Ні. Але можемо зарядити.

Хлопець стояв, тримаючи зброю. Навів її на океан. Ого, сказав він.