Дорога

Він розв'язав усі обмотки, витрусив їх і знову зав'язав. Маєш мені допомогти, сказав він. Ми шукаємо пісок. Пісок на дорозі. Навіть дрібку. Щоб побачити, куди вони пішли. Допоможеш?

Так.

Вони попрямували в протилежних напрямках. Не встиг чоловік далеко відійти, як хлопець його покликав. Ось воно, тату. Вони пішли сюди. Підійшов до хлопця, який укляк на дорозі. Отут, сказав він. І вказав на пів ложки піску, що, вочевидь, висипалася із нижньої частини продуктового візка. Чоловік стояв і дивився на дорогу. Гарна робота, сказав він. Ходімо.

Крокували швидко. Гадав, що зможе тримати такий темп, але марно. Довелося спинитися, нахилитися і прокашлятися. Поглянув угору на хлопця і прохрипів: Підемо повільніше. Якщо вони нас почують, то сховаються на узбіччі. Ходімо.

А скільки їх, тату?

Не знаю. Може, лише один.

І ми його вб'ємо?

Не знаю.

Пішли далі. Значно пізніше, десь за годину, коли запали глибокі довгі сутінки, наздогнали злодія, який, схилившись, котив перед собою навантажений візок. Коли грабіжник озирнувся й побачив їх, то спробував втекти з награбованим, але марно, тож зрештою зупинився і став за візком, тримаючи в руці різницький ніж. Побачивши револьвер, позадкував, але ножа не кинув.

Відійди від візка, наказав йому чоловік.

Крадій подивився на нього. Потім на хлопця. Напевно, вигнали з комуни, пальці на правиці відрізані. Намагався сховати руку за спиною. Не рука, а така собі лопатка із плоті. Візок переповнений. Усе забрав.

Відійди від візка і кинь ніж.

Грабіжник роззирнувся. Ніби сподівався на чиюсь допомогу. Сухорлявий, дивиться спідлоба, бородатий, бруднющий. Старий дощовик склеєний скотчем. Револьвер у чоловіка був самозвідний, але він усе одно звів курок. Двічі голосно клацнуло. Крім цього звуку в тиші солоного болотяного пустища було чути лише їхнє дихання. Лахміття того злодія сильно смерділо. Поклади ніж і відійди від візка, а то виб'ю тобі мізки. Крадій глянув на дитину, і побачене його дуже протверезило. Він поклав ніж зверху на ковдри, позадкував і став.

Назад. Ще відійди.

Той відійшов ще на кілька кроків.

Тату? покликав його хлопець.

Тихо.

Чоловік не зводив очей зі злодія. Хай тобі чорт, сказав він.

Тату, будь ласка, не вбивай його.

Очі злодія різко розширилися. Хлопець заплакав.

Ну, чоловіче. Я зробив те, що ти сказав. Послухай хлопця.

Роздягайся.

Що?

Знімай усе. Усе, бляха, до останньої нитки.

Припини. Не чини так зі мною.

Уб'ю на місці.

Не чини так, чоловіче.

Більше не повторюватиму.

Гаразд. Гаразд. Спокійніше.

Він повільно роздягнувся і склав своє гидке лахміття на дорозі.

Взуття.

Ну, чоловіче.

Взуття.

Крадій глянув на хлопця. Той відвернувся й долонями затулив вуха. Добре, сказав злодій. Добре. Сів голим на дорогу і взявся розв'язувати напівзогнилі шматки шкіри, прив'язані до ніг. Потім підвівся, тримаючи те шмаття в руці. Поклади на візок.

Крадій ступив уперед, поставив взуття на ковдри й відійшов. І стояв там обдертий, голий, бруднющий і виголоднілий. Прикривався рукою. Уже тремтів.

Одяг поклади туди ж.

Нагнувся, згріб ганчір'я і склав його на взуття. І став, обхопивши себе руками. Чоловіче, не роби цього.

Ти ж зробив це із нами.

Благаю.

Тату, покликав його хлопець.

Ну. Послухай пацана.

Ти намагався нас убити.

Чоловіче, я вмираю з голоду. Ти б теж так зробив.

Ти все у нас забрав.

Ну, чоловіче. Я ж помру.

Я залишу тебе так, як ти лишив нас.

Ну. Благаю.

Батько смикнув візок до себе, розвернув його, поклав револьвер зверху на речі та глянув на хлопця. Ходімо, сказав він. І вони попрямували по дорозі на південь, хлопець плакав і озирався на оголену й суху як тріска істоту, яка лишилася стояти на дорозі, тремтячи й обіймаючи себе. Ой тату, схлипував син.

Припини.

Не можу.

Як думаєш, що з нами сталося б, якби ми його не спіймали? Тому припини.

Я намагаюся.

Коли дійшли до повороту, крадій досі стояв на тому ж місці. Іти йому було нікуди. Хлопець постійно озирався, а коли вже не бачив його, просто зупинився й сів на дорогу, схлипуючи. Чоловік зупинив візок і став, дивлячись на сина. Потім вирив їхнє взуття з купи на візку, сів і взявся знімати обмотки з хлопцевих ніг. Ти маєш припинити плакати, сказав він.

Не можу.

Чоловік узувся, випростався і пройшовся по дорозі назад, але грабіжника не побачив. Повернувся до хлопця і став над ним. Він пішов, сказав він. Ходімо.

Він не пішов, заперечив хлопець. Звів очі на чоловіка. Посмужене сажею обличчя. Не пішов.

Що ти хочеш зробити?

Просто допомогти йому, тату. Просто допомогти.

Чоловік озирнувся на дорогу.

Він просто голодний, тату. Він же помре.

Він і так помре.

Йому дуже страшно, тату.

Чоловік присів навпочіпки й подивився на сина. Мені самому страшно, сказав він. Розумієш. Мені страшно.

Хлопець не відповів. Просто сидів, схиливши голову, і схлипував.

Ти не маєш про всіх і все турбуватися.

Син щось сказав, але він не розчув. Що? перепитав чоловік.

Хлопець звів на нього мокре й замазурене обличчя. Маю, сказав хлопець. Саме я і маю.

Вони покотили хиткий візок назад і стали у холодній, усе густішій темряві, кличучи чоловіка, але ніхто не явився.

Тату, він боїться відповідати.

Він тут стояв?

Не знаю. Здається.