Дорога

Увійшов у дім через задні двері, тримаючи сигнальний пістолет на рівні пояса. Усередині будинок був обдертий до каркаса. Чоловік пройшов до вітальні та став перед сходами. Прислухався до руху в горішніх кімнатах. Визирнув у вікно на вулицю, де лежав візок, а потім рушив нагору.

У кутку кімнати сиділа жінка, притискаючи до себе якогось чоловіка. Прикрила того своїм пальтом. Побачивши чужинця, одразу почала сипати прокльонами. Ракета згоріла на підлозі, лишивши по собі латку білого попелу і слабкий запах паленого дерева. Він перетнув кімнату й визирнув у вікно. Жінка стежила за ним очима. Сухорлява, пряме сиве волосся.

Тут ще хтось є?

Вона не відповіла. Пройшов повз неї й оглянув інші кімнати. Нога сильно кривавила. Відчував, як штани прилипають до шкіри. Повернувся в першу кімнату. Де лук? запитав він.

У мене його нема.

Де він?

Не знаю.

Вони вас тут залишили, так?

Я сама себе тут залишила.

Він повернувся, кульгаючи, спустився сходами і, задкуючи та не зводячи очей із будинку, вийшов через вхідні двері на вулицю. Дійшовши до візка, ривком підняв його і склав їхні речі. Іди поруч, прошепотів він. Поруч.

Зупинилися на ніч у крамниці на околиці міста. Чоловік закотив візок до підсобки, зачинив двері й підпер їх заваленим набік візком. Порився у речах і дістав газовий балон та пальник, запалив його й поставив на підлогу, а потім розстібнув пасок і зняв закривавлені штани. Хлопець спостерігав за ним. Від стріли лишився поріз завдовжки сантиметрів вісім трохи вище коліна. Поріз досі кривавив, стегно побіліло, видно, що рана глибока. Саморобний наконечник із якоїсь залізячки, старої ложки чи бозна-чого. Він подивився на хлопця. Глянь, де там аптечка, сказав чоловік.

Хлопець не поворухнувся.

Неси аптечку, чорт забирай. Чого сидиш?

Син підхопився й побіг до дверей, почав ритися під брезентом у ковдрах, що лежали на візку. Згодом повернувся з аптечкою і віддав чоловікові. Той мовчки взяв її, поставив перед собою на бетонну підлогу і відкрив, відклацнувши клямки. Дотягнувся до пальника і збільшив полум'я, щоб стало світліше. Принеси мені пляшку з водою, сказав чоловік. Коли син приніс, відкрутив кришку, промив водою рану й затиснув її пальцями, поки витирав кров. Продезінфікував поріз, а потім зубами відкрив пластиковий пакет із невеличкою вигнутою хірургічною голкою і мотком шовкової нитки, сів із ними ближче до світла і пройняв нитку у вушко. Тримаючи нитку в зубах дістав з аптечки затискач, защипнув краї рани й взявся зашивати. Працював швидко, не надто стараючись. Хлопець укляк на підлозі. Чоловік глянув на нього і знову схилився над швами. Можеш і не дивитися, сказав він.

Усе добре?

Ага. Добре.

Болить.

Так. Болить.

Зробив вузлик, натягнув нитку і відрізав її ножицями з аптечки, а тоді знову поглянув на хлопця. Той дивився на зроблене.

Вибач, що накричав.

Син звів очі. Усе гаразд, тату.

Забудемо?

Гаразд.

Уранці йшов дощ, у задній частині будівлі від сильного вітру брязкало склом. Чоловік дивився у вікно. Напівзавалений затоплений сталевий док. У затоці серед сірих брижів стирчать стернові рубки рибальських човнів. Жодного руху. Усе, що могло поворушитися, давно відніс вітер. Нога пульсувала, тож він зняв пов'язку, продезінфікував і оглянув поріз. Плоть у китицях чорних швів набрякла і побіліла. Перев'язав рану й натягнув штани, на яких запеклася кров.

Просиділи цілий день серед коробок і ящиків. Зі мною треба розмовляти, сказав чоловік.

Я розмовляю.

Точно?

Зараз же розмовляю.

Хочеш розповім тобі якусь історію?

Ні.

Чого?

Хлопець глянув на нього і відвів очі.

Чого?

Твої історії неправдиві.

А хіба вони мають бути правдиві? Це ж історії.

Так. Але в цих історіях ми завжди допомагаємо людям, а насправді так не робимо.

Тоді ти мені розкажи якусь історію.

Не хочу.

Добре.

Я не знаю жодних історій.

Можеш розповісти якусь історію про себе.

Ти вже знаєш усі історії про мене. Ти завжди зі мною.

У тебе в голові є історії, яких я не знаю.

Ти про сни?

Так. Або те, про що ти думаєш.

Але ж ці історії мають бути зі щасливим закінченням?

Необов'язково.

Ти завжди розповідаєш історії зі щасливим закінченням.

А в тебе таких немає?

Мої більше схожі на реальне життя.

А мої — хіба ні?

Твої не схожі. Ні.

Чоловік поглянув на сина. Реальність доволі кепська?

А ти як думаєш?

Ну, ми досі є. Багато кепського трапилося, а ми досі живі.

Ага.

Тобі не здається, що це добре?

Це нормально.

Підтягли робочий стіл до вікон, розстелили на ньому ковдри, і хлопець ліг на них долічерева, роздивляючись затоку. Чоловік сидів, схрестивши ноги. Між ними лежало два пістолети та коробка з ракетами. За деякий час чоловік сказав: Гадаю, вона доволі непогана. Доволі непогана історія. Щось у ній є.

Гаразд, тату. Але я хотів би просто посидіти в тиші.

А сни? Раніше ти іноді переповідав мені свої сни.

Я не хочу ні про що говорити.

Гаразд.

Я більше не бачу снів. Вони завжди про те, що стається щось погане. Ти казав, що це нормально, бо гарні сни — поганий знак.

Можливо. Не знаю.

Коли ти прокидаєшся кашляючи і відходиш далі по дорозі або ще кудись, я все одно завжди чую твій кашель.

Вибач.

Одного разу я чув, як ти плачеш.

Я знаю.