Дорога

Пройшлися по дорозі в протилежний бік, гукаючи в порожні сутінки, їхні голоси губились у все темнішому надбережжі. Стали і, приклавши долоні рупором до рота, безтямно гукали в пустку. Зрештою чоловік склав купкою взуття й одяг крадія на дорозі. І згори притиснув каменем. Нам треба йти, сказав він. Треба йти.

Отаборилися по-дикунськи, не розклавши багаття. Чоловік відібрав банки на вечерю й підігрів їх на газовій конфорці. Поки вони їли, хлопець не промовив ані слова. У синьому світлі пальника чоловік намагався роздивитися обличчя сина. Я не збирався його вбивати, сказав він. Але хлопець не відповів. Лежали в темряві, закутані в ковдри. Чоловік думав, що чує океан, але, імовірно, то був просто вітер. З того, як хлопець дихав, він знав, що той не спить, і за деякий час чоловік почув його голос: Але ми таки його вбили.

Уранці вони поїли та пішли далі. Перевантажений візок було важко штовхати, і невдовзі одне колесо почало виходити з ладу. Дорога вигиналася вздовж узбережжя, і обабіч на схилах стирчали сухі жмутки солончакової трави. Десь далеко ворушиться свинцевий океан. Тиша. Коли тієї ночі він прокинувся, тьмяно-вугільний місяць, перепливаючи небо, вихоплював з мороку обриси дерев. Чоловік повернувся на бік і закашлявся. Пахло дощем. Хлопець не спав. Ти маєш зі мною поговорити, сказав чоловік.

Я намагаюся.

Вибач, що розбудив.

Усе гаразд.

Чоловік підвівся і пройшовся до дороги. Її чорний обрис то виринав з темряви, то поринав у неї. Потім чоловік почув віддалений низький гуркіт. Але не грім. Відчув його під ногами. Звук ні з чим не споріднений, а тому описати його неможливо. Щось нез'ясовне пересувалось у темряві. Саму землю судомило від холоду. І більше він його не чув. Яка зараз пора року? Скільки років дитині? Вийшов на дорогу й зупинився. Тиша. Salitter[2] висушувався із землі. Поплямовані обриси затоплених міст, схожих на кораблі, спалені по саму ватерлінію. На перехрестях — великі насипи дольменів, під якими лежали й перетворювалися на порох ворожильні кістки оракулів. Жодних звуків, крім вітру. Що скажеш? Ці рядки промовила жива людина? Ножичком заточила перо й написала чорнилами з терну або лампової кіптяви? У якусь зважену й підсилену мить? Він іде закрити мені очі. Забити мені рота землею.

Знову перебрав банки одну за одною, беручи їх та стискаючи, як перевіряють стиглість плодів у фруктовій ятці. Відібрав дві, які видалися сумнівними, а решту запакував у візок, і вони знову попрямували по дорозі. За три дні дісталися до портового містечка, де в гаражі за одним будинком сховали візок і накидали на нього старі коробки, а самі засіли в домі й спостерігали, чи ніхто не йтиме. Нікого. Чоловік порився у шафках, але нічого не знайшов. Хлопцю треба вітамін D, інакше він захворіє на рахіт. Чоловік стояв біля раковини й визирав на під'їзну алею. У брудних шибках застигало світло кольору мильної спіненої води. Хлопець сидів, згорбившись і опустивши голову на руки.

Пройшлися містечком до корабельні. Нікого. У кишені куртки був револьвер, а в руці чоловік тримав сигнальний пістолет. Вийшли на пристань, грубі дошки, прибиті до балок унизу шпинями, потемніли від смоли. Дерев'яні причальні тумби. Із затоки долинав слабкий запах солі та креозоту. На дальньому березі виднівся ряд складів і обрис іржаво-червоного танкера. На тлі похмурого неба — козловий кран. Тут нікого немає, сказав чоловік. Хлопець не відповів.

Котили візок завулками, перетинали залізничні колії та врешті на іншому кінці міста знову повернулися на головну дорогу. Коли проминали останні сумні дерев'яні будівлі, над головою чоловіка щось просвистіло, проторохтіло по асфальту і вдарилося об стіну житлового будинку на протилежному боці вулиці. Чоловік згріб хлопця і повалився на нього, а потім схопив і спробував підтягнути до них візок. Той нахилився і впав, на дорогу вивалилися брезент і ковдри. У горішньому вікні будинку побачив чоловіка, який цілився у них із лука. Батько притиснув голову сина до дороги та спробував прикрити його своїм тілом. Почув глухий звук натягнутої тятиви й відчув гострий гарячий біль у нозі. Ах ти ж сука, сказав він. Сука. Відгріб ковдри вбік, кинувся і схопив сигнальний пістолет, підняв і звів його, зіпершись рукою на візок. Хлопець чіплявся за батька. Коли людина з луком знову з'явилася у віконній проймі, натягуючи тятиву, чоловік вистрелив. Ракета довгою білою дугою залетіла у вікно, і звідти почувся крик. Чоловік згріб хлопця, притиснув його до дороги і накидав згори ковдр. Не рухайся, сказав він. Не рухайся й не дивися. Попорпався в решті ковдр, шукаючи коробку з ракетами. Зрештою коробка вислизнула з візка, він підхопив її, відкрив, вийняв патрони, перезарядив пістолет, клацнув затвором, а решту набоїв поклав у кишеню. Так і лежи, прошепотів він. Поплескав по ковдрах, під якими лежав хлопець, підвівся і, накульгуючи, побіг через вулицю.