Дорога

Він наважився пройтися по дорозі так далеко, як зміг, а потім повернувся. Батько спав. Хлопець сів поруч під фанерою й дивився на нього. Заплющив очі й заговорив із батьком, а тоді сидів, не розплющуючи очей, і слухав. Потім знову спробував.

Чоловік прокинувся в темряві й тихенько закашляв. Лежав і прислухався. Хлопець сидів коло вогню, загорнувшись у ковдру, і дивився на нього. Крапала вода. Тьмяне світло. Старі сни зазіхали на яв. Крапало в печері. Світло лилося від свічки, що її хлопець ніс на мідній побитій підставці. Віск скрапував на каміння. Сліди незнаних створінь на мертвому лесі. Холодним коридором вони дійшли туди, звідки не повертаються. Від початкової точки до теперішньої єдиним виміром було світло, яке вони несли із собою.

Тату, а ти пам'ятаєш того хлопчика?

Так. Пам'ятаю.

Як думаєш, у нього все гаразд?

Так, само собою. Гадаю, усе гаразд.

Як думаєш, він не загубився?

Ні. Він не загубився.

А я боюся, що загубився.

Гадаю, у нього все гаразд.

Але хто ж його знайде, якщо він загубиться? Хто знайде хлопчика?

Добро знайде хлопчика. Завжди знаходило. І знайде знову.

Тієї ночі він спав, обіймаючи батька, але коли вранці прокинувся, той був холодний і закляклий. Довго сидів і плакав, а тоді підвівся й пішов крізь ліс до дороги. Коли повернувся, став на коліна біля батька, узяв його за руку і стояв, знову і знову повторюючи його ім'я.

* * *

Лишався біля батька три дні, а потім вийшов до дороги й оглянув пройдену частину шляху, подивився туди, звідки вони прийшли. Хтось наближався. Хлопець хотів було повернутися і втекти до лісу, але передумав. Просто стояв на дорозі й чекав, тримаючи револьвер. Всі ковдри він накидав купою на батька, а сам замерз і зголоднів. З'явився чоловік у сіро-жовтій гірськолижній куртці та став, роздивляючись хлопця. На плечі в чоловіка дулом униз висів дробовик на плетеному шкіряному ремінці, а ще він мав нейлоновий бандольєр з патронами. Бородатий ветеран давніх сутичок, щоки пошрамовані аж до кісток, а одне око зизувате. Коли говорив і всміхався, рот кривився.

Де той чоловік, із яким ти був?

Помер.

То був твій батько?

Так. Мій тато.

Мені шкода.

Я не знаю, що робити.

Думаю, тобі варто піти зі мною.

А ти з хороших?

Чоловік відкинув капюшон з обличчя. Довге сплутане волосся. Подивився на небо. Ніби там було на що дивитися. Поглянув на хлопця. Ага, сказав він. Я з хороших. Чому б тобі не опустити револьвер?

Я не повинен нікому віддавати револьвер. Що б не сталося.

Мені він не треба. Просто я не хочу, щоб ти мене брав на мушку.

Добре.

Де твої речі?

У нас їх небагато.

У тебе є спальний мішок?

Ні.

А що є? Ковдри?

Я загорнув у них тата.

Показуй.

Хлопець не поворухнувся. Чоловік спостерігав за ним. Потім став на одне коліно, скинув дробовика з плеча, поставив його на дорогу й зіперся на цівку. Набої у гніздах нагрудного патронташа були виготовлені власноруч і запечатані парафіном. Чоловік пахнув багаттям. Дивись, сказав він. У тебе два варіанти. Ми там трохи посперечалися, чи взагалі по тебе йти. Можеш лишитися тут із татом і померти чи можеш піти зі мною. Якщо лишишся, тримайся якомога далі від дороги. Не знаю, як ви взагалі так далеко дійшли. Однак тобі буде краще піти зі мною. З тобою все буде гаразд.

Звідки мені знати, що ти з хороших?

Нізвідки. Маєш довіритися.

А ти несеш вогонь?

Що?

Несеш вогонь?

Ти трохи хворий на голову?

Ні.

Може, трошки?

Ну, може.

Це нормально.

Так що?

Що, чи несу я вогонь?

Так.

Ага. Ми несемо.

У вас там є діти?

Є.

Хлопчик?

І хлопчик, і дівчинка.

Скільки років хлопчику?

Він твого віку. Може, трохи старший.

Ви їх не з'їли?

Ні.

Ви не їсте людей?

Ні. Не їмо.

І мені можна піти з тобою?

Так. Можна.

Тоді гаразд.

Гаразд.

Вони пішли в ліс, де чоловік присів навпочіпки й оглянув сіру змарнілу постать під нахиленим листом фанери. Оце й усі ваші ковдри?

Так.

Це твоя валіза?

Так.

Постояв. Подивився на хлопця. Чому б тобі не повернутися на дорогу й не почекати мене? Я принесу ковдри й усе інше.

А як же тато?

Що тато?

Ми ж не можемо його просто тут лишити.

Можемо.

Я не хочу, щоб люди його побачили.

Його ніхто не побачить.

Можна я прикрию його листям?

Вітер його знесе.

А можна вкрити його ковдрою?

Я вкрию. Тепер іди.

Добре.

Хлопець почекав на дорозі, і згодом чоловік вийшов із лісу, несучи в руках валізу, а на плечі — ковдри. Перебрав їх і передав одну хлопцеві. Візьми, сказав він. Загорнися. Ти замерз. Хлопець спробував віддати йому револьвер, але чоловік не взяв. Тримай його при собі, сказав він.

Добре.

Ти знаєш, як із нього стріляти?

Так.

Добре.

А що там тато?

Більше ми для нього нічого не можемо зробити.

Думаю, я хочу з ним попрощатися.

З тобою все буде гаразд?

Так.

Тоді йди. Я почекаю.

Хлопець пішов назад у ліс і став на коліна біля батька. Той був загорнутий у ковдру, чоловік виконав обіцяне, і хлопець не розкривав його, лиш сів поруч, плакав і ніяк не міг зупинитися. Дуже довго плакав. Я говоритиму з тобою щодня, прошепотів він. Я не забуду. Що б не сталося. Потім підвівся, повернувся і пішов до дороги.