Дорогами Маклая

Писати в ліжку теж не можу, навіть ці рядки пишу уривками, відпочиваю кожні п'ять хвилин.

Не знаю, коли одужаю. Пишу про хворобу, щоб у Географічному товаристві знали причину, чому не надсилаю повідомлення про моє останнє перебування на березі Маклая.

Тільки-но почуватимусь трохи краще, буду писати. Сьогодні не можу більше…»

Лікарі, однак, кажуть, що, лишаючись у Сінгапурі, сподіватись на поліпшення здоров'я він не може. Йому наполегливо радять перемінити клімат на помірніший. Південна Європа, Японія чи Австралія — або ще через два-три місяці кладовище в Сінгапурі. Але як звідси вибратися, на які кошти, Маклай не уявляє.

Раптом 9 квітня після чотирирічної перерви цілком несподіваний грошовий переказ від Російського географічного товариства — на 3577 північноамериканських доларів! Це порятунок.

Знову (вже вкотре!) він викуповує свої наукові дорогоцінності і на решту 452 долари бере вексель на Сідней. Та щоб їхати в Австралію, у нього немає сил підвестися з ліжка, і ще майже два місяці він лишається в Сінгапурі, точніше, в Іохор-Бару, куди із співчуття його забрав махарадья іохорський. Там, в Іохор-Бару, хоч він зовсім близько від Сінгапура, набагато чистіше повітря і не так спекотно. Поволі завдяки дбайливому догляду слуг та малайських лікарів махарадьї Маклай трохи видужав і 28 травня нарешті зміг сісти на пароплав, який відпливав у Сідней, і прибув туди через 22 дні, тобто 18 червня 1878 року.

З цього моменту в Австралію перемістився центр усієї його подальшої наукової діяльності. Вчений продовжував тут займатись антропологією (вивчав місцевих аборигенів), порівняльною анатомією, етнографією, зоологією, створив першу в Австралії морську біологічну станцію, багато писав і, як завжди, був активним політиком. І тут-таки, в Сіднеї, на тридцять восьмому році життя нарешті одружився.

Для всіх, хто близько знав Маклая, і найбільше, мабуть, для нього самого цей шлюб був несподіваним. Одружуватися він взагалі не збирався, точніше, вважав, що на одруження й сім'ю у нього бракує часу.

Оселившись у Сіднеї і трохи поправивши своє здоров'я, Маклай у березні 1879 року вирушив у нову подорож по островах Океанії, яка тривала до травня 1880 року. Повертаючись на місіонерському пароплаві «Елленгоуен» у Сідней, мандрівник у дорозі знову тяжко захворів. Три дні він був непритомний і, здавалося, зовсім не дихав. На судні вирішили, що він помер, і збирались уже поховати його. Капітан Джеймс Баском наказав, як належить за морським звичаєм поховання, зашити «небіжчика» в брезент і опустити за борт. І раптом уже зашитий у мішок «небіжчик» ожив — почав задихатись у мішку й тому захрипів. Забобонні моряки так перелякались, що зі страху кинулися хто куди й нізащо не хотіли виходити на палубу, поки штурман і капітан не винесли «воскреслого покійника» на берег — «Елленгоуен» саме плив Торресовою протокою вздовж берега острова Четверга.

Подружжя Честер (містер Честер був адміністратором острова) забрало Маклая до себе додому, і місіс Елеонора виходила його. Потім між ними зав'язалося листування. Всі листи Маклая до неї, копії з яких зняла М. Робертсон (очевидно, розлучатися з оригіналами Е. Честер не побажала), містять серйозний науковий аналіз з кожного з тих питань, на які він відповідав, і водночас вони більш інтимні, ніж більшість інших його листів. Звичайно він усім писав досить сухо. Душевним теплом пройняті хіба що тільки листи до сестри Ольги і брата Михайла, але про себе як людину він все одно говорить у них мало.

Елеонора Честер захоплювалася проблемами природознавства і, хоч була дуже побожна, вважала себе реалісткою. Свого пацієнта вона, видно, покохала й після його смерті продовжувала писати йому листи, знаючи, що він ніколи вже їх не одержить. Писала й складала в скриньку. «Я знаю, дорогий Маклай, листи в той світ, де ви тепер, не йдуть, але в думках своїх я все ще бачу вас живим і не можу не поділитись…»

Поки Маклай жив на острові Четверга, в нього закохалась і доросла дочка Честерів Грейс. Вона теж писала вченому листи й навіть намагалась оженити його на собі. Завжди бездоганно коректний, Маклай відповідав їй спочатку чемно, потім раптом несподівано різко: