Доторк

Лише раз — чи то був сон? — пляж посмугували чорні водорості, які м’яко проникали між пальці, поки попереду піски здавалися голими. Але коли Карен дійшла туди, там виявилося багато водоростей, і більшість якимсь чином опинилися в неї на плечах. Вона підносила руки до голови занурювала їх у буру водорість, яку швидко обпалювало сонце. Тієї ночі вона намагалася втопитись уві сні, але сітка її чорного волосся хапала й несла її до ранку.

Карен прокидалася на подушці в ліжку, кричала, кидалася від одного дзеркала до іншого, доки нарешті різко не спам’ятовувалася й не змушувала себе стати перед дзеркалом на повен зріст і сміливо стяти решту пасем волосся зі скальпа. Коли вона стала повністю лиса, то скинула нічну сорочку з плечей і стояла перед дзеркалом, розкинувши руки, наче роздягнутий манекен. Вона на вітрині, люди проходять повз, жінкам незручно від власного рожевого й безволосого відображення. Чоловіки дивляться на її ноги, стегна, живіт, груди, обличчя, здригаються від корони ран і помережаної синіми венами плоті в неї на голові. Рани вже давно чухалися, але її стримував страх видерти волосся. Тепер Карен розчухала струпи, і кров полилася їй по обличчю й шиї.

Барні був нажаханий, коли увійшов у спальню й побачив, як вона отак стоїть.

— Господи, що відбувається? Що сталося? Чому ти мене не покликала?

— Виліпи мене тепер, любий. Піднесення скривавленої лисої Венери з радіоактивного моря.

— Опануй себе. Ти знала, що так буде. Вони нас попередили, що це тимчасово. — Барні вхопив покривало з ліжка й накрив їй плечі.

— Ти помиляєшся, — розсміялася Карен. — Я не твоя Венера з глини. Ти що, не можеш відрізнити статую від моделі? Ось, дивись, як вона кривавить, коли я дряпаю…

— Припини! — Барні вхопив її за руку, щоб зупинити. — Прошу, не треба. — Він тримав її, притискаючи руки до тіла, пригорнув міцніше. — Я не можу дивитися на тебе таку. Знаю, ти мене звинувачуєш у тому, що сталося, і я сам себе бозна-скільки разів кляв за це. Але ми можемо вижити. Якщо триматимемося й не дозволятимемо, щоб це нас подолало.

Карен бачила, як його очі наповнюються сльозами, і знала, що йому боляче на неї дивитися в такому стані. Було дивне відчуття, коли він так міцно тримав її, але вона усвідомила, що ці обійми для того, щоб вона себе не скривдила, вони як гамівна сорочка, а не обійми кохання. Вона не опиралася, коли Барні ніжно підняв її й поклав на ліжко. Він дістав із шухляди чистий рушник і витер кров їй з обличчя й плечей.

— Рани загояться за кілька тижнів, — сказав він, — волосся відросте за якихось півроку. Будеш красива, як ніколи. Я знаю, як ти завжди любила й цінувала своє волосся, але воно ще повернеться. А поки що можемо купити тобі перуку.

— Не носитиму я перуки.

— Чому ні? Багато жінок мають проблеми з волоссям, вони носять перуки, ніхто й не здогадується. Я сам про все подбаю.

— Ти намагаєшся мене змінити! — закричала вона. — Я бачила, що ти зробив зі мною на тій скульптурі внизу. Бачила, що ти зробив з моїми очима. Ти переробляєш мене на когось іншу. Яку перуку хочеш, щоб я носила? Біляву? Руду? На кого хочеш мене перетворити?

— Я б узяв відтінок твого волосся, — відповів він. — І ніяк тебе не міняю.

— Не дивися більше на мене.

— Ти не роздряпуватимеш рани?

— Ні. Обіцяю. Просто вийди й залиш мене в спокої.

Барні вже виходив, а тоді підняв кілька її волосин з ліжка.

— Тепер дуже гарні перуки роблять, але не думаю, що зможу знайти волосся таке ж прекрасне, як твоє.

Він слабко всміхнувся, але Карен не обернулася, доки не почула, як зачинилися двері. Хотіла, щоб він знав, як вона почувається, але як він може це зрозуміти? Вона сама не зовсім розуміє, що з нею відбувається, і ні він, ні інші ніяк не допомагали. Якесь звивання всередині попереджало її, що агонія лише почалася. Дивлячись на себе в дзеркало, Карен відчула те, що, мабуть, відчували жінки, коли їм голили голови за секс із ворогами. Її волосся зникло. Вона не знала чому, але це якимсь чином означало, що Барні — її ворог.

Барні знайшов майстра перук, зробив гіпсовий зліпок із Венери, щоб підібрати розмір, і замовив перуку. Спочатку Карен відмовилася навіть торкатися її, але одного дня, поки Барні не було, їй стало цікаво, і вона витягла ту річ із коробки. Просто подивитися. Тоді приміряла її, але відчуття були такі, наче то мертва тварина торкається її плоті, тож Карен швидко скинула перуку. Кілька разів її тягнуло до неї, доки вона нарешті не вдягнула її й не спробувала чесати. Що ж, він намагається чимсь допомогти, робить, що може, щоб це жахіття було не таким страшним, та й сам переживає власне пекло.