Доторк

Через тиждень вікно розбив ще один камінь, а також були дві спроби підпалити їхній будинок. Після другої до них навідався мер «Сонько» Фінні й пояснив, що дав завдання начальникові відділу поліції виставити перед будинком полісмена. Це лише тимчасовий захист, перепросив він, доки все не вляжеться. Мер думав, що вони збираються продати будинок і виїхати з міста, як це зробили кілька інших працівників Центру досліджень.

— Ми не можемо, — сказав Барні, — не можемо, доки справу не закриють.

Мер Фінні кивнув, сяючи своєю найкращою виборчою усмішкою й лише наполовину розплющивши очі, так ніби радісно кивав крізь сон.

— Чув, що компанія запропонувала вам непогану суму. Думав, ви з радістю покинете весь цей бардак.

— Не знаю, що ви чули, — сказав Барні, — але вони запропонували нам сущі копійки. Ми б хоч зараз продали будинок і забралися звідси, але адвокат порадив нам поки нічого не робити.

Барні подумав, що мер зараз засне в них на дивані з усмішкою на обличчі, проте той пирхнув і випнув м’ясисті губи.

— Чув від брата містера Енґстрома, що ви намагаєтеся наварити значну суму на цій ситуації й не хвилюєтеся, що через судову справу Центр може бути закритим довгий час, а через це купа людей залишиться без роботи.

— Що за маячня?

— Ходять чутки. Кажуть навіть, що Центр можуть перенести на південь, куди переїхали багато інших компаній.

— Та ну, ви ж самі чудово розумієте, що це абсурд. Центр відкриється, як тільки паніка вщухне.

— Можливо, але тут багато людей турбуються за свої зарплати, і вони вважають, що це ви частково відповідальні. Думаю, ви робите велику помилку, якщо не продаєте будинок і не їдете кудись жити.

— Минулого тижня ми говорили з агентом з нерухомості.

Фінні кивнув. Він чув про це. Очевидно, мерія має прямий зв’язок з усіма агентами з нерухомості в місті. Елджин добре відомий тим, що контролює людей, які можуть купувати нерухомість, так само як у Ґрос-Пойнті зробили з їхньою знаною «Пойнт-систем»[9], і тут усі домовленості ретельно перевірятиме найпопулярніший мер за всю історію Елджина.

— Тоді ви також знаєте, — просичав Барні, — що він нам сказав, що люди не куплять будинок, бо бояться тут радіоактивності.

— Ну, я чув не зовсім це. Лестер Парксон сказав мені, що агент запропонував вам відносно непогану ціну за це місце, зважаючи на обставини. — Фінні роззирнувся навколо, ніби оцінював будинок, який вони так плекали.

— Непогану ціну?! — Барні знав, що мусить контролювати себе з найвпливовішою людиною міста. Але він аж кипів від бажання вмазати по цій сонній усмішці, побачити, як це обличчя демонструє здивування, злість, біль, хоч щось, окрім роздутої, напівзаплющеної маски. — Двадцять тисяч доларів — це, по-вашому, чесно? У нас застава п’ятдесят тисяч доларів. Ми в боргах до кінця життя застрягнемо.

— Ну, як ви й сказали, мусите розуміти, що ця втрата спричинена радіоактивністю. Та й ви непогано заробите, якщо зараз же домовитеся з компанією.

— Ми не домовлятимемося під тиском, блін. Мені однаково, хай хоч роками тягають нас по судах. Ми їм не дамо спуску.

Уперше ті брови підскочили вгору, а усмішка опинилася під загрозою зникнення, але Фінні просто знизав плечима.

— Ну, тоді це ваш… ваше рішення, — Барні знав, що він хотів сказати «похорон», — але не думаю, що воно розумне. Шеф поліції Боннард поставить людину на цілодобове чергування, — принаймні на кілька днів, — і, можливо, все втихомириться. Але мусите розуміти, що він не може забезпечити охорону на постійній основі. В Елджині не такий великий відділ поліції.

— Я попрошу в нього дозвіл на носіння зброї, — сказав Барні. То була дурна ідея, бо він знав, що ніколи не наважиться скористатися нею, але просто бовкнув це заради бравади.

— Ні. Навіть не думайте, що Боннард це схвалить, — заперечив Фінні. — Нам точно не потрібна зла на все місто людина, яка ще й із зарядженим пістолетом походжатиме. Так, не варто. Ми цього по горло наситилися під час протестів.

Коли Фінні пішов, Барні зателефонував шефові поліції й дізнався саме те, що мер і передбачив: дозвіл носити зброю для нього — це рішення, яке йде всупереч добробуту громади.

Не зважаючи на протести Карен, він поїхав у магазин спорттоварів у середмісті Детройта, де його не знали, і купив двоцівковий дробовик і дві коробки патронів. Він ніколи в житті не ходив на полювання, але дальші кілька днів їздив у ліс і вправлявся в стрільбі по деревах та бляшанках, — що так часто бачив у вестернах, — доки не відчув, що зможе впоратися з дробовиком у разі необхідності.

— Усе налагодиться, коли вщухне страх, — наполягала Карен, — і коли знову відкриється Центр. Через кілька тижнів усі про це забудуть.