Доторк

Коли вона обійшла скульптуру, то помітила й інші фігури. Дрібніші, ніж ті, над якими Барні працював зазвичай, десь чверть людських розмірів: однорукий жебрак, якого гамселив чоловік з молотком, розтоптана дитина. Але в центрі всього цього з п’єдесталу в натовп стягували жінку, її сукню роздирали долоні, голову вона закинула назад і кричала, поки одна пазуриста рука вп’ялася їй в груди. Усі люди робили щось жорстоке й брутальне одне одному.

Сцена скидалася на порнографічну фотографію, яку їй колись показали, де кілька чоловіків і жінок сплелися в сексуальній позі, усі робили щось із кимсь, зв’язані одне з одним, не звертаючи уваги на людину, яка використовувала його чи її як сексуальний об’єкт, згори, знизу чи ззаду, руками, ротами й статевими органами, кожен з яких слугував лише сполучною ланкою в оргазмічному ланцюгу. Карен тоді виказала свою відразу Барні, але він засміявся з її огиди й сказав, що, ну, тут принаймні люди об’єднуються одне з одним, а це краще, ніж коли б відчужувалися. Та коли вона зазначила, що тут усі або когось використовують, або самі слугують лише об’єктом, і ніхто не зважає на те, що саме робиться, відтак кожна людина думає лише про власне задоволення, а тому все одно самотня, він не знав, що відповісти.

А тепер Барні відтворив форму й рух тієї фотографії, замінивши секс на оргію брутальності. Вона намагалася не показувати, як їй від цього гидко, але тут усередині її наче стиснуло й стало важко дихати.

— Прекрасно, — промовила Майра, обходячи скульптуру вдруге. — Ти вловив саму суть людської деградації та жорстокості. Уся ненависть зосереджена на цій зболеній жінці, яка спробувала стати вищою за людське буття, боячись мати щось спільне з людством. Але вони не лишать її в спокої. Вони затягнуть її в натовп і… і… знищать.

Тоді Барні обернувся, бажаючи побачити реакцію Карен, але, мабуть, помітив, як їй огидно. Вона аж так не могла стримати відразу й жах, що майже векнула. Не було потреби озвучувати свою думку.

Він бачив, як вона силкується стримуватися.

— Тобі не подобається, правда?

Чому він змушує її говорити про це?

— Цей ритм форм, він… захоплює… Стільки всього діється.

— Думаєш, я не бачу, як тобі гидко? Я ж поки не сліпий. Я лише не можу зрозуміти, як після всього, що з нами трапилося, як пошматували наші життя, як до нас поставилися люди в цьому місті, ти все одно заперечуєш, які люди — нелюди. Ти не можеш визнати істину?

— Істину?

— А ти так не думаєш?

— Я не цього очікувала.

— Ви обоє надто захопилися, — втрутилася Майра. — Це не йде вам на користь, обом.

— А чого ти чекала? Мадонну з гладеньким обличчям і Дитя біля фонтана, а навколо них маленьких грайливих купідонів? Це твоя істина? Ти переймаєшся лише тим, що в тебе в череві. А якщо воно виявиться ненормальним? Народиш власне егоїстичне бажання під личиною материнської любові.

— Вибач, Барні. Не знала, що в тобі живе стільки ненависті. Увесь цей гнів і огида виповзають назовні.

— Ну, спасибі. Принаймні я знаю, що ти думаєш про мою роботу. Продукт хворого розуму й хворого тіла. Ні, я тобі ось що скажу. Я не приймаю твоєї оцінки. У тебе в голові стільки стереотипів про життя й любов, що ти зовсім забула про радіоактивне пекло, в яке нас відправили, не кажучи вже про вбивство, зло і ненависть, які весь світ нам обертають на пекло. Ти не бачиш того, що відбувається в тебе під носом, самі лише підгузки, пляшечки й гарненькі круглі личка в тих нудотних журналах, які тобі надсилають.

Я, можливо, й хворий, але через свою недугу дізнався, що таке життя. Це не ріг процвітання й достатку, який лише й чекає, що хтось прийде й піднесе його нам, як торочать різні добрячки та страждальці. І це ще не все. Майра має рацію. Це найкраще, що я коли-небудь робив. Тут більше сили й правди, ніж у більшості мотлоху з музеїв.

— Вибач, Барні. — Карен відвернулася від його криків і вже подалася нагору. — Вибач.

— Не треба тобі вибачатися. Більше сюди не приходь. Я радше знищу свою роботу, ніж коли-небудь дам тобі на неї глянути. Навіть не наближайся до моєї студії.

Карен вибігла нагору, розбита, бо, замість того щоб допомогти йому, щоб їхні стосунки стали ближчими, вона розвела їх іще далі. Тепер, коли він їй потрібен більше, ніж будь-коли. Можливо, дурні спогади про щасливі обличчя й безтурботні форми, як у грецьких і римських моделей, які він копіював у художній школі, і Венера, над якою працював був, тепер ніде не цінуються, але його різкий відхил в іншому напрямку також неправильний.

Їй потрібен хтось, з ким можна було б поговорити. Не Майра. Хтось, хто зрозуміє, як вона все бачить. Скоро — можливо, наступного тижня — вона зателефонує мамі. Барні, можливо, це не схвалює, але їй тепер потрібно думати й про інші речі.