Доторк

Карен увімкнула світло і, дивлячись на себе в дзеркало, торкнулася свого тріпотливого живота. Тихіше, дитятку, все буде добре. Дивно так роздуватися, коли ростуть плоть і кістки. Навіть якщо вона ніколи не написала жодного оповідання, не намалювала жодної картини чи не виліпила жодної скульптури, тепер вона щось творить. Карен спробувала собі уявити форму всередині, пригадуючи відразливі рибоподібні ембріони з книжок про пренатальний догляд, які так гнітять Барні. Згадала скручене тільце з тонкими ручками й ніжками, роздутий живіт, завелику голову, ніби то сліпа морська істота на кінці волосіні, яку витягли нагору й прилаштували їй у нутрощах. Що людськішим воно виглядало, то більше жахало.

— Ти будеш нормальний, — прошепотіла вона. Заплющила очі й відвернулася від дзеркала. — З тобою все буде добре. Якщо я про це не думатиму, з тобою все буде добре. Лише, будь ласка, Господи Боже, нехай ці почуття не знищить Барні. Нехай він спрацьовує свої ненависть і огиду, доки не пізно.

Але було страшно усвідомлювати, що жінка зі скульптури, та, яку дряпають і тягнуть униз, — це вона сама.

***

Барні був задоволений тим, що Майрі сподобалося, що вона, здається, все зрозуміла. Він хотів, щоб вона розділила це з ним. Тепер він розглядав скульптуру, обережно обертаючи її, щоб обдивитися всі ракурси й виміри, — роздратований тим, що може бачити все лише з одного кута й за такий короткий час, — примружуючись на розмиті образи, фокусуючись на лініях і формах. Спочатку Барні примітив жінку, що кричала, коли якась рука з натовпу хапала її за груди (рука Мореплавця, очі якого видовбував жебрак), і усвідомив, що чогось не вистачає. Інша рука терла її обличчя, рука чоловіка з молотком, і тоді він знав, що треба зробити. Він забув про Майру й почав працювати з вологою глиною, скручуючи й виминаючи балабушки, доки долоня не наблизилася до рота жінки. Кричачи, жінка намагатиметься його вкусити. Краще водночас і давати, і діставати біль. Це завершує цикл.

— Знаєш, чому я назвав її «Жертви»? — раптом запитав він.

Майра підійшла до нього.

— Думаю, так. І правильно, що ти міняєш його руку. Усі ми одночасно жертви й гнобителі для інших. Усі ми інструменти, які одночасно завдають і зазнають болю.

Чому вона це бачить, а Карен — ні? Майра стояла так близько, що він нюхом чув її чистоту й на якусь химерну мить побачив її такою, якою пам’ятав чотири роки тому. Вона не особливо змінилася відтоді: захоплювала, як і тоді, коли всі його фантазії були пов’язані лише з нею. Барні хотів пригорнути її, запхати руки під блузку й відчути те тіло, яке уявляв собі всі ці роки.

— Я краще піду, — озвалася вона.

— Ще ні.

Але вона вже обернулася.

— Вона прекрасна, Барні. Зароджена й створена глибоким почуттям. Я хотіла побачити, над чим ти працював, і тепер іще більше переконана, що тобі варто продовжити шукати значення й причину цих страждань. Я впевнена, якщо приєднаєшся до нас, то знайдеш шлях.

— Я завжди був самотній, — сказав він, підступаючи ближче до неї.

— Так, і я також. У тому й річ. Біль, який не має значення на самоті, здобуває мету, коли об’єднується з іншими.

— Тоді чому ти від мене відходиш?

— Я не про це. Ти знаєш, що я маю на увазі.

Майра піднялася нагору й залишила його на самоті працювати над скульптурою, але навіть коли він почав змінювати жінці обличчя, оголювати їй зуби, які от-от мали б вгризтися в руку, то втратив інтерес до того, що робить. Він міг думати лише про Майру часів коледжу й те, як відчайдушно він її хоче. Тоді відчув біль в очах — здавалося, ніби потьмяніло світло. Він накрив «Жертв» і змочив тканину. Попрацює над цим іншим разом.

4

Наступної суботи в Барні був гарний день. Утома, що не відпускала цілий минулий тиждень, начебто відступила, тож йому не терпілося вийти з дому, кудись поїхати й побути з людьми, які не знають, що з ним трапилося. Зір поки що дозволяв йому вести машину — усе було трохи розмитим, але загалом нормально. Він не сказав дівчатам ні слова, а після вечері сів у нове авто й рушив сам.

Барні нічого не планував і не думав, куди поїде. Він просто покружляє, зайде в пару старих барів Детройта, де зависав, іще коли був неодружений. Декілька були розташовані поблизу університету, а ще кілька — у середмісті, де він колись міг розслабитись і знайти приємних розмовника чи розмовницю. Можливо, знайде собі жінку. Колись йому було б соромно від самої лише думки про це через Карен, але тепер, здавалося, нема причини. Від початку процесу знезараження в них обох з’явилася якась фізична відраза, така, що навіть доторки стали неприємними. Так, ніби обоє боялися, що знову заразяться одне від одного.